Селянські податки на Україні в ХІХ – поч. ХХ століття

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



олосного управління. Незважаючи на те що волосні установи обслуговували не лише селян, а й інші стани, які не були приписані до волостей, але проживали на їх території, видатки на утримання цих установ сплачувало лише селянство. Прикладом цього може бути Малинська волость, де у 1905р. було 44,5 тис. душ населення, з яких селян 26,5 тис, міщан, колоністів, дворян та інших 18 тис. чоловік.

Волостей, в яких майже половину населення становили міщани, було багато, проте весь тягар утримання волосних установ лягав на плечі селян. Представники від селян, які брали участь у різних комітетах і нарадах, що розглядали питання про становище селян і управління селянами, справедливо пропонували розподілити видатки поміж іншими станами або віднести їх на рахунок держави. Проте поки існували волості, це питання не було розвязане на користь селян.

Поміщики вважали, що селянство неспроможне. брати участь у розвязанні питань про своє становище. Так, голова Одеського повітового комітету про потреби сільськогосподарської промисловості заявив, що участь селян в обговоренні питань про їх становище скоріше заплутала б справу, що поміщики самі добре знають всі потреби селян і краще розуміють, що треба зробити для поліпшення їх становища.

В перші роки після реформи бюджет волостей створювався за рахунок розкладання зборів з кожної ревізької душі, відповідно до постанов сходів. Наприклад, бюджет Малайської волості у 1863р. обчислювався так: на утримання волосного правління за розкладкою з кожної ревізької душі припадало 1 крб. 60 коп.; на утримання писаря 16 коп.; на утримання соцького і доглядача магазина для запасів хліба 8 коп.; інші видатки 17 коп., всього 2 крб. 01 коп. з ревізької душі. При наявності у волості 1039 ревізьких душ утримання апарату волості обходилось селянам в 2088 крб. 39 коп.

В багатьох волостях бюджет, за ухвалами сходів, складався з сум, одержаних з кожного двору (розкладка на двори). З цих коштів одержувала платню волосна адміністрація. Характерно, що писарі одержували значно більшу плату, ніж старшини, яким вони були підпорядковані. Оклади службових осіб волосних установ дедалі збільшувались.

Як волосні, так і сільські видатки поділялися на обовязкові і необовязкові. До обовязкових належали: утримання службовців сільського і волосного правлінь, витрати на розїзди, ремонт та наймання приміщень, канцелярські видатки, утримання земської пошти, етапів, приміщень для арештованих, наймання квартир для урядників і стражників, догляд за інвалідами, стариками і видатки на висилку порочних осіб. До числа необовязкових належали видатки на народну освіту, організацію і утримання поштових відділень, бібліотек, купівлю і утримання племінних биків і інших тварин, ремонт церков і т. ін.

Характерно, що такі важливі для селян заходи як народна освіта, організація бібліотек, видатки, звязані з поліпшенням господарства селян, відносились до необовязкових 13; 107.

Отже, і тут при складанні волосних бюджетів політика царського уряду була спрямована проти інтересів народних мас.

З відомості видно, що значна частина коштів витрачалась на обовязкові видатки: утримання сільського і волосного апарату (30%), наймання сажотрусів, сторожів і пастухів, (22,7%), утримання земської пошти (13,2%), ремонт і утримання приміщень волосного правління й інших будинків (5,5%). З необовязкових видатків значними були видатки, звязані з релігійним культом (13,5%), зовсім незначними були видатки на культурні і освітні потреби (5,5%), і жодної копійки не дозволяли витрачати земські начальники і мирові посередники на потреби медицини. Видатки волостей дедалі збільшувались. Так, по тій же Малинській волості з 1904 до 1910р. вони зросли більше ніж у два рази, а порівняно з 1863р. у пять разів. У 1863р. вони становили 2088 крб. 39 коп., у 19044437 крб. 24 коп., у 1908р. 7544 крб. 91 коп., у 1910р. 11037 крб. 70 коп.

Значні кошти на утримання волосного і сільського апарату витрачались і в інших волостях України. Так, селяни волостей Вінницького повіту в 1901р. сплатили понад 100 000 крб.

Отже, лише на оплату службовців волосного і сільського апарату, соцьких і десяцьких витрачалось 29,5% бюджету волостей 14; 123.

По трьох губерніях Правобережної України у 1900р. з 4053,4 тис. крб. на утримання волосного і сільського апарату витрачалося 27,98%, на будівництво, ремонт і наймання приміщень 12,74% і на утримання земської пошти 17,25%. Якщо до цього додати видатки на квартири для урядників, шляхово-етапну повинність, наймання приміщень для військ тобто видатки, не повязані з потребами селян, то їх сума становитиме 62,01% всього бюджету 15,136].

Мирські збори з селян за дуже незначний час (18911895р.) збільшились на 41%, а в таких губерніях, як Катеринославська, Херсонська, Харківська і Чернігівська, на 5357%, проте це збільшення йшло не на поліпшення економічного становища селян.

Утримання волосних управлінь за рахунок селянства цілком влаштовувало дворянство і буржуазію, тому вони вважали, що тягар видатків на утримання волосної адміністрації перекладати на інші стани не слід.

Всі ці податки, збори і грошові повинності посилювали економічне гноблення селян, зумовлювали їх дальше зубожіння.

 

 

Висновки

 

Таким чином в 1862 році російським урядом була проведена фінансова реформа, яка привела до змін в податковій політиці країни. Це стосувалося й системи селянських податків на Україні.

Працюючи над темо курсової роботи ми побачили що, в ХІХ ст. на Україні існувала велика кількість різновиді

s