Селянські податки на Україні в ХІХ – поч. ХХ століття

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



ьства.

Певні рішення приймалися і щодо землі недоїмника. Ділянки землі недоїмників здавали в оренду стороннім особам (не селянам) формально на обмежений строк, фактично ж цим позбавляли селянина землі назавжди.

Отже, що інше міг робити селянин, який ставав фактично жебраком, як не лишати село і йти на заробітки, але й тут злощасний закон застерігав, що для звільнення з громади треба, щоб за сімєю селянина не було ніяких недоїмок і щоб окладні збори було сплачено до 1 січня наступного року. Залишалось або потай іти на заробітки у місто, на фабрики та заводи, або стати батраком у місцевого куркуля чи поміщика, а іноді й просто жебракувати.

Крім податків і зборів, селяни України, як і Росії, відбували надто тяжкі натуральні повинності, які лягали не меншим тягарем на їх плечі, ніж податки. З усіх станів царської Росії одні лише селяни зобовязані були ремонтувати шляхи і мости, гасити пожежі в державних і поміщицьких лісах, супроводжувати арештованих, відкопувати на залізницях занесені снігом поїзди, надавати допомогу при поводі, охороняти церкви, забезпечувати підводами для розїздів чиновників, поліцію тощо 12; 97.

У небагатьох випадках селянам дозволялось замість натуральних повинностей сплачувати гроші. На грошові можна було перевести лише такі повинності, як наймання сторожів, охорона церков, волосних правлінь тощо. Такі ж повинності, як шляхова, караульна, ремонт мостів, гатей, супроводження і охорона арештованих виконувалися силами і засобами селян.

Розмір повинностей наперед не встановлювався. Відбували їх за вимогою місцевої влади і поліції в міру потреби, а потреба ця була надто велика. Лише частину повинностей, таких, як охорона при магазинах для запасів хліба, церквах, волосних правліннях і на околицях сіл, можна було облічити, а такі повинності, як ремонт транспортних, воєнно-маршрутних, поштових шляхів, гатей, мостів, ремонт громадських будинків тощо, облікувати було важко.

Найтяжчою для селян була шляхова повинність, яку часто-густо треба було відбувати у гарячу літню пору. Хоч шляхами користувалося все населення, особливо поміщицькі і приватновласницькі економії, фабрики і заводи, які розбивали шляхи своїми важкими вантажами, ремонт шляхів уряд здійснював за рахунок селян.

Переважну кількість натуральних повинностей селяни відробляли навесні, тобто під час сівби; виконувати повинність їх виганяли за десять, двадцять пять і навіть за шістдесят верст від села.

У тих місцевостях, де майже всі чоловіки йшли на заробітки, як це було в деяких волостях Київської губернії, губернське в селянських справах присутствіє, як виняток, дозволило відбувати шляхову повинність з підряду, розкладаючи цю суму грошей на селянську і поміщицьку землі.

Ще важчою була етапно-арештантська повинність, яку мали виконувати виключно селяни. Для її відбування споряджали селян і підводи не тільки з ближчих до етапних шляхів сіл, а й з віддалених за 2040 верст. Гроші на утримання етапних пунктів вносились у волосні розкладки. Ця повинність викликала багато скарг з боку селян, які писали, що вона виконується тільки селянством, тим часом як інші стани її не відбували.

Ще тяжчою стала ця повинність після ліквідації у 1901р. арештних приміщень при станових квартирах. Цей захід уряду призвів до великих витрат на перебудову арештних приміщень при волосних правліннях, на їх утримання, причому в багатьох випадках доводилось навіть споруджувати нові окремі будинки-вязниці. Натуральні повинності щороку збільшувались. Натуральні повинності з 1885 до 1910р. збільшились майже в три рази. В губернському масштабі вони становили мільйони днів 10; 75.

До натуральних повинностей треба віднести також перебування селян на таких громадських посадах, як соцькі і десяцькі. Ці обовязки не тільки забирали багато часу, а й принижували гідність людини. Послугами соцьких і десяцьких користувалось все начальство від урядника і волосної адміністрації до земських начальників і мирових посередників. Рідко бувало так, щоб ці селяни не потрапляли під арешт за розсудом численного начальства 11; 207.

Натуральні повинності, які перейшли з епохи феодалізму, були для селянства важким тягарем не лише економічним, а й моральним.

Таким чином, в ХІХ ст. на Україні існувала велика кількість різновидів селянських податків. Це були податки натурального характеру, кілька видів робіт та грошові податки. Ця податкова система, що поширювалась на українських селян не тільки створювала тяжкі умови життя на селі, але й гальмувала процес втілення капіталістичних відносин в аграрний сектор України з одного боку, а з іншого саме збідніле селянство було основою пролетаріату що формувався.

 

 

3. Волосний бюджет та селянські податки

 

За законом від 19 лютого 1861р. всі видатки по утриманню сільських і волосних установ, які становили величезні суми, покладалися на селян. Так, у 1891р. з 45 млн. крб. загальної суми видатків на волосні потреби по пятдесяти губерніях Європейської Росії 39,5 млн. крб., або 87,8% всього бюджету, витрачалося на адміністративно-управлінські видатки і лише 5,5 млн. крб., тобто 12,2%, на сільськогосподарські та інші потреби селянства. Лише на утримання сільської і волосної адміністрації і волосного суду витрачалося 16,1 млн. крб., або 35,5% всього бюджету волостей, тоді як на оплату медичного і педагогічного персоналу витрачалося 1,9 млн. крб., тобто 4,3%.

Таким чином, переважна більшість коштів витрачалася на утримання в

s