Селянські податки на Україні в ХІХ – поч. ХХ століття

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



крб.

З року в рік збільшувались і земські збори, які йшли на утримання земських управ, повітової і сільської поліції, прокладання і ремонт шляхів, утримання і будівництво шкіл, лікарень тощо. Характерно, що при визначенні зборів взагалі, і земських зокрема, чиновники і волосні правління не зважали на тяжкі економічні умови селянства.

Внаслідок непосильних платежів нагромаджувались недоїмки, які царський уряд стягав за допомогою волосної адміністрації, поліції і навіть війська. Примусове стягнення земських і інших зборів нерідко викликало селянські заворушення.

На початку XX ст., особливо під час першої російської революції 19051907 рр. і в наступні роки, під впливом і керівництвом робітничого класу посилюється боротьба селянства проти поміщиків, буржуазії 10; 308.

Селянство царської Росії боролось проти соціально-політичного гноблення і залишків кріпосництва, за знищення поміщицького землеволодіння, непосильних податків, зборів, різних повинностей, які важким тягарем лягали на плечі селян. Боротьба селян інколи переходила у відкриті виступи, які здебільшого зазнавали поразки.

Порівнюючи селянські платежі з поміщицькими, ми бачимо, що селяни сплачували податки в кілька разів більші, ніж поміщики.

За даними Центрального статистичного комітету, в середньому у Росії на десятину селянської землі припадало платежів 3 крб. 93 коп. У багатьох випадках селянські землі були оподатковані вище, ніж поміщицькі, в 11 і навіть більше раз. Лише перша буржуазно-демократична революція 19051907 рр. примусила царський уряд частково зменшити ці грабіжницькі платежі. Зокрема, з 1906р. викупні платежі було зменшено наполовину, а з 1907р. стягнення викупних платежів припинялося зовсім.

Податки з селянського господарства були такі великі, що нерідко перевищували не тільки прибутки з господарства, а й частину заробітків селян на стороні. Це видно з порівняння суми податків з прибутковістю господарства. Так, середній врожай з десятини у Полтавській губернії, за підрахунками земських статистиків, становив 48 пудів. Таким чином, середнє господарство, наприклад, з 6 десятинами землі при 6 чоловіках сімї (при трипільній системі) одержувало (без зерна на посів) 160 пудів зерна. З них 120 пудів йшло на забезпечення сімї хлібом. Лишалось 40 пудів, які можна було продати за 24 крб. (по 60 коп. за пуд). Податки ж становили 23 крб. 58 коп. Таким чином, грошей ледве вистачало на сплату податків 8,36].

Природно, що малоземельні господарства не мали змоги не тільки поліпшувати своє господарство, купувати реманент тощо, а дуже часто не були спроможні навіть сплатити податки.

Особливо важко було малоземельним і середнім господарствам у неврожайні роки. Для сплати податків селяни змушені були за безцінок продавати частину свого майна, в тому числі і тяглову силу. Тому після неврожайного року багато селян не могли поставити на ноги своє занепале господарство, обробити землю і мусили здавати її в оренду місцевим багатіям за безцінок з тим, щоб тільки сплатити податки.

Зубожіння селянства приводило до того, що переважна більшість селян не могла своєчасно сплачувати податки і збори, внаслідок чого недоїмки рік у рік збільшувались і досягали великих розмірів. Так, лише по трьох видах податків Купянського повіту, Харківської губернії, вони становили 319 776 крб., з них 103 118 крб. губернського і повітового земського збору, 164 658 крб. викупних платежів і 51910 крб. боргу продовольчого капіталу. Продовольчі капітали складались з коштів, які сплачувало селянство замість зсипки зерна в магазини для запасів хліба на випадок неврожаю або іншого стихійного лиха.

Кругова порука не могла запобігти безперервному збільшенню недоїмок і забезпечити оплату різних зборів та грошових повинностей, які з кожним десятиріччям збільшувались і лягали величезним тягарем на пригноблені селянські маси. Кругова порука в багатьох випадках сприяла процесу зубожіння і розорення селянства. Несучи відповідальність за сплату податків і недоїмок, громада часто відмовляла селянинові-недоїмнику у видачі паспорта, побоюючись, що селянин не повернеться, і тоді податки та недоїмки за нього буде платити мир.

Цим громада примушувала селянина, який намагався поліпшити тяжке становище заробітками, залишатися на своєму жебрацькому наділі, який не забезпечував його існування і не давав змоги сплатити недоїмки 11; 79.

Ставши недоїмником, іноді внаслідок нещасного випадку селянин у більшості випадків не міг вивести своє господарство із скрутного становища. Він змушений був залазити в борги, продавати частину свого майна, здавати за безцінок в оренду землю і за безцінок продавати свою робочу силу, тобто ставати наймитом і, нарешті, не маючи змоги вести господарство, залишати село.

Майно, худоба, земля таких селян потрапляли до рук сільської буржуазії. Закон надавав сільським і волосним правлінням право вживати щодо недоїмників найсуворіших заходів.

На підставі законодавства про селян сільське правління або волосний старшина мали право накласти арешт на зароблені селянином гроші; призначити йому опікуна, щоб він не міг самостійно розпоряджатися своїм рухомим майном, продати його продовольчі запаси, лишивши йому норму на три місяці; продати все, аж до одягу та білизни і, нарешті, втручатися у сімейне життя селянина, позбавляючи голову сімї права на старшинство у сімї.

Покаранню різками, яке принижувало гідність людини, підлягали всі селяни, і не лише за вироками волосних судів, а й. на розсуд нача

s