Селянські податки на Україні в ХІХ – поч. ХХ століття

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



гарем для селянського населення.

До цього часу податкова комісія розробила свій черговий проект так називаного розрядного податку, що у 1878р. був представлений у міністерство фінансів. Даний проект не скасовував подушної податі, а лише доповнював неї, увівши податок на все інше населення країни, що мало доход понад 200 руб. у рік. Платники цього податку розділялися на 25 розрядів, у залежності від розмірів нерухомого майна. Розрядний податок повинний був підвищити дохідні надходження в скарбницю, але проект його був вороже зустрінутий дворянами і царськими міністрами. Поміщики кричали про несправедливості пропонованого проекту, по якому основним обєктом обкладання було нерухоме майно, а торговельне населення, отже, звільнялося від такого податку. У результаті проект розрядного податку не був прийнятий, а сама податкова комісія на початку 80-х років була розпущена.

Але, всіляко обгороджуючи поміщиків від несення самої незначної частки податкового тягаря, уряд разом з тим змушено було реагувати на руйнування селянства, що прийняло наприкінці 70-х років масовий характер, і на прогресуючий ріст недоїмок. Великий матеріал, що характеризує зубожіння селянського населення в звязку з непосильним податковим гнітом, був зібраний комісією Валуєва. Дворянські представники, притягнуті до роботи в цій комісії, були змушені проти свого бажання констатувати зубожіння селянства. За даними комісії Валуєва, у Тверській губернії, наприклад, з десятини поміщицької землі стягувалося від 7 до 23 коп. податей і зборів у рік, у той час як колишні поміщицькі селяни повинні були платити викупні платежі і податі від 2 руб. 21 коп. до 3 руб. 33 коп. с десятини, тобто в багато разів більше. Така ж картина крайньої нерівномірності обкладання спостерігалася у всіх губерніях, розглянутих комісією Валуєва [6,65].

У результаті реформи 1862р. і поміщики, і промислова буржуазія виявилися звільненими від сплати прямих податків, у той час як селянство повинне було, крім викупних платежів, вносити як і раніше подушну подать і виконувати численні земські повинності. Зростаючі, незважаючи на строгість стягнень, недоїмки в селянських платежах робили усе більш і більш очевидним, що ці платежі, не відповідаючи не тільки прибутковості землі, але і загальної сукупності засобів селян, є для них руйнівними. Наприкінці царювання Олександра II факт виснаження платіжних сил і загального зниження добробуту селянського населення був визнаний самим урядом і поставлений на чергу питання про зниження викупних платежів, але дозвіл він одержав тільки в наступне царювання.

 

2. Основні види селянських податків на Україні (1861 поч. ХХ ст.)

 

Реформа 1861р. і як її швидкий розвиток капіталізму в сільському господарстві привели до істотних змін у земельних відносинах. Значна частина поміщицьких маєтків, зокрема на Україні, перебудовувалась і переходила па капіталістичний шлях. З розвитком капіталізму в сільському господарстві швидко відбувалась диференціація селянства. Розвиток капіталізму руйнував ідеалізовану народниками сільську общину з її натуральним господарством, перетворюючи селянина у товаровиробника, підпорядкованого ринку. Внаслідок розвитку товарно-грошових відносин більшість сільського населення розорялась, незначна меншість багатіла і перетворювалась у сільську буржуазію.

Після реформи 1861р. економічне становище основної маси селянства дедалі гіршало. Головними причинами зубожіння селянства були малоземелля, злиденні наділи, передача селянам гіршої землі, відробітки, оренда поміщицької землі на кабальних умовах, непосильні податки, викупні платежі, мирські збори, натуральна повинність, дроблення дворів внаслідок сімейних розділів тощо7; 67.

За надільну польову й присадибну землю, одержану внаслідок реформи, на селян України покладалися повинності у вигляді грошей (оброк, чинш) і здольщини (панщина). За землі під садибами на Правобережжі і Лівобережжі селяни щороку сплачували по 5,1 крб. і більше з десятини. За згодою між поміщиком і селянами цю повинність можна було заміняти відробітками. За умовами, виробленими поміщиками, з десятини польової землі встановлювався такий оброк: у Чернігівській губернії (в залежності від місцевості) від 1,4 до 2,5 крб., у Полтавській від 2 до 2,5 крб., у Харківській від 1,8 до 2,8 крб. У Київській, Подільській і Волинській губерніях, територія яких була поділена на девять місцевостей, селяни сплачували оброк від 1,35 до 3,3 крб. за десятину або відробляли панщину від 8,5 до 20 днів. В Катеринославській, Херсонській і Таврійській губерніях відробляли 40 чоловічих і ЗО жіночих днів панщини за душовий наділ.

Грошову повинність можна було за згодою поміщика замінювати оплатою хлібом. Строки сплати оброку встановлювались за домовленістю між селянами і поміщиками і записувались в уставні грамоти. Поміщики мали право вимагати від селян сплати оброку за півроку наперед.

Сума грошового оброку, або панщина, що її мали сплачувати або відробляти поміщикам кріпосні селяни, встановлена в уставній грамоті, мала лишатись незмінною протягом 20 років. На Лівобережжі України панщина (здольщинна повинність) визначалась робочими днями. Так, за десятину польової землі селяни відробляли чоловічими пішими днями в Чернігівській губернії від 12 до 21 дня, Полтавській від 16 до 21 дня і Харківській від 12 до 19 днів (в залежності від місцевостей, на які було поділено кожну губернію). Це становило величезну кількість робочих днів. Громада селян, <

s