Селянська реформа 1861 року і її юридичне оформлення

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



поміщик забирав у селянина наділ, переводив його на місячину або в двірські, то такий селянин позбавлявся права на одержання земельного наділу. Дрібнопомісні поміщики звільнялися від прирізки землі селянам навіть в тому разі, коли їхні наділи не досягали нижчої норми, встановленої для даної місцевості.

Становище так званих фабричних селян (так називалися селяни, які відпрацьовували панщину на поміщицьких або посесійних фабриках та заводах) регулювалося особливими Дополнительными правилами о приписанных к частным горным заводам людях ведомства Министерства финансов. Такі селяни з моменту укладання статутної грамоти, але не пізніше двох років від дня проголошення законів про реформу, переводилися на оброк. Дореформені наділи і присадибні ділянки вони могли викупити на тих же умовах, що й інші групи населення. Якщо ж фабричні селяни не мали наділів, вони звільнялися від кріпосної залежності на умовах двірських людей. Дещо своєрідними були умови звільнення гірничозаводських робітників. їх поділяли на два стани: 1) майстрових і 2) селянських робітників. Заводські майстрові, тобто ті, хто виконував технічні гірничозаводські роботи, що вимагали певної кваліфікації, звільнялися з садибою і польовим наділом, який не міг перевищувати встановлених Додатковими правилами розмірів. Селянські робітники, які виконували різні допоміжні роботи, протягом трьох років переводилися на оброк. За надані угіддя майстрові сплачували оброк в касу заводу. Ті з них, які мали садибу й польовий наділ, продовжували ними користуватися, а ті, хто їх не мав, прирівнювалося до двірських селян.

 

2.3 Політичні й соціально-економічні наслідки селянської реформи

 

Оприлюднення Маніфесту й "Положень" 19 лютого 1861 р., зміст яких зруйнував надії селян на "повну волю", викликав вибух селянського протесту навесні - улітку 1861 р. Фактично не було ні одної губернії, у якій селяни не протестували б проти неприйнятних для них умов звільнення. Протягом 1861 р. відбулося 1860 селянських хвилювань. До осені 1861 р. уряду за допомогою військових підрозділів із застосуванням масових покарань різками вдалося придушити вибух селянського протесту, однак навесні 1862 р. піднялася нова хвиля селянських виступів, повязаних цього разу із введенням в дію статутних грамот.

Опублікування "Положень" про новий устрій селян викликало повне розчарування в радикальних колах. "Дзвін" Герцена в статтях Огарьова проголосив, що кріпосне право в дійсності зовсім не скасоване й що "народ царем обдурять".

З іншого боку, самі селяни були незадоволені перехідним станом "тимчасово зобовязаних". У деяких місцях відбулися хвилювання, тому що селяни думали, що добродії сховали справжню царську волю і пропонують їм якусь підроблену.

Звістка про бездненское утихомирення справила обтяжуюче враження на суспільство й викликала ряд антиурядових демонстрацій. Восени 1861 р. відбулися серйозні студентські хвилювання в Петербурзі, у Москві, в

Казані, у Києві, і в цьому ж році зявилися перші нелегально видані революційні прокламації "Великорусс", "До молодого покоління" і ін. В країні різко активізувався революційний рух.

Що стосується процесу зміни соціально-економічної структури села, то самі селяни назвали його раскрестьяниванием. Еволюція селянського господарства в післяреформений період являла собою відносне зубожіння селянства, його поляризацію, виділення із середовища селянства нових класів - сільської буржуазії й сільського пролетаріату.

Найбідніші й середняцькі господарства не мали можливості здобувати нові сільськогосподарські знаряддя, здійснювати які-небудь агротехнічні заходу. Основним знаряддям у селянському господарстві залишалася соха (ще в 1910 році в Росії сохи становили 43 % всіх знарядь оранки).

Післяреформена епоха характеризувалася поступовим переходом поміщицького господарства від панщини до капіталістичної системи. Крім того, необхідні були стартовий капітал і досвід ведення підприємницького господарства, тобто те, чим переважна більшість поміщиків не розташовувало. До того ж в перші десятиліття після реформи 1861 р. селянське господарство ще не було цілком відділено від поміщицького: селянські й поміщицькі угіддя не скрізь розмежовувалися. Малоземелля, відрізки від селянського наділу найцінніших і необхідних для селянина угідь примушували його іти в кабалу до колишнього пана. Залишалися також деякі риси "позаекономічного примусу": примусові міри до селян при виконанні встановлених законом 1861 р. повинностей на користь поміщика й держави (кругова порука, тілесні покарання, віддача за недоїмки в суспільні роботи й т.п.), станова неповноправність селян, нарешті, збереження до початку 80-х років їх тимчасово зобовязаного положення.

 

3. Місцеві органи державного управління, спеціально уповноважені на проведення селянської реформи

 

З чотирьох ланок Головного комітету про устрій сільського стану, прісутствій губернських з селянських справ, повітових мирових зїздів та мирових посередників в українських губерніях були репрезентовані три останні.

Принцип ї формування прісутствій: губернатор голова, губернський предводитель дворянства, управляючий палатою державного майна, губернський прокурор та по двоє дворян за виборами губернського дворянського зібрання та за призначенням царя, а у справах про викуп ще й голова казенної палати, а також компетенція (

s