Селянська реформа 1861 року і її юридичне оформлення

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

Скачать Бесплатно!
Для того чтобы скачать эту работу.
1. Пожалуйста введите слова с картинки:

2. И нажмите на эту кнопку.
закрыть



елян визначалось, поряд з покладеними на них тяжкими податними обовязками, з урізаним і обмеженим характером їх правоздатності.

На початку XIX ст. державні селяни України, як і Росії, залишались надзвичайно обмеженими у вільному пересуванні і зміні місця проживання.

Розширення правоздатності державних селян було вимушеною поступкою з боку панівного класу процесу нездоланого розширення сфери участі все нових прошарків суспільства в товарно-грошових відносинах, які набували буржуазного характеру і розвивалися в надрах феодального ладу.

Такого роду поступками царизм розраховував розширити можливості державних селян по відшуканню коштів для виконання великих державних і феодальних повинностей.

В гіршому становищі, порівняно з державними селянами, знаходилися поміщицькі кріпосні селяни. Вони становили величезну масу цілком пригнобленого сільського населення.

На початок 60-х років на Правобережжі поміщицькі кріпаки становили 50% населення /8 млн. чоловік на Лівобережній Україні - 35% населення /1,7 млн. чол. на Півдні України /в Таврійській, Херсонській, Катеринославській губерніях/ поміщицьких селян було 25% всього населення /600 тисяч чол/.

Оскільки поміщицькі селяни були власністю окремих дворян-поміщиків, то вони перебували в їх повному розпорядженні і управлінні. Поміщик здійснював по відношенню до селян адміністративну, поліцейську і судову владу. Селяни не мали ніяких політичних прав.

 

1.2 Селянський рух на Україні в дореформений період

 

Під тиском зростаючого народного антикріпосницького руху, самодержавство в першій половині XIX ст. з метою створення вигляду обмеження поміщицького свавілля видало декілька актів. До них відносились указ 1804 р. - про заборону продавати кріпосних на ярмарках та торгах, поодинці і без землі; 1825 р. - про заборону продавати кріпосних в найм на мануфактури; 1842 р. - про обмеження застосовуваних поміщиками покарань різками, двомісячним арештом тощо.

Проте всі ці нормативні акти носили декларативний характер. Порушення їх не тягло за собою для феодалів ніякої санкції і на Україні, як і в усій Росії, поміщики їх до уваги, як правило, не брали.

Такий же характер мала і проведена на Правобережній Україні в 1847 р. інвентарна реформа. Суть її полягала в тому, що форми і масштаби залежності кріпосних селян від поміщиків з 1847 р. повинні були визначатися інвентарними правилами, затвердженими царем. Насправді інвентарні правила закріплювали поміщицьку власність на землю, закріплювали за селянами користування мізерними наділами землі за станом на 1847 р. і залишали величезні повинності селян на користь поміщиків у вигляді панщини та оброку.

На зростання експлуатації і гноблення народні маси України, як і всієї Росії, відповідали посиленням класової боротьби. Втечі селян досягли такої масовості, що маєтки деяких поміщиків збезлюдили. В деякі роки кількість селянських заворушень на Україні перевищувала кількість виступів селян по всіх інших губерніях Росії. Так, в 1848 р. В усій Росії було зареєстровано 70 заворушень селян, 40 з яких відбулися в Україні.

Селянські заворушення охоплювали поміщицькі маєтки і села, казенні маєтки і військові поселення. В ряді випадків поміщицькі і державні селяни у виступах проти феодального гніту обєднували свої сили.

Оцінюючи селянські рухи та їх значення в дореформеній Росії, В. І. Ленін писав: Коли було кріпосне право, вся маса селян боролася з своїми гнобителями, з класом поміщиків, яких охороняв, захищав і підтримував царський уряд. Селяни не могли обєднатися, селяни були тоді зовсім задавлені темнотою, у селян не було помічників і братів серед міських робітників, але селяни все ж боролися, як уміли і як могли. Селяни не боялись звірячих переслідувань уряду, не боялись екзекуцій і куль, селяни не вірили попам, які з шкури пнулися, доводячи, що кріпосне право схвалене святим письмом і узаконене богом (прямо так і говорив тоді митрополит Філарет!), селяни повставали то тут, то там, і уряд нарешті поступився, боячись загального повстання всіх селян.

 

2. Селянська реформа 1861 року

 

Робота над проектом реформи тривала довго. Розпочалася вона у 1857 р. заснуванням Секретного комітету з селянської справи. Потім основні засади реформи обговорювалися в губернських комітетах з поліпшення побуту селян, звідки пропозиції направлялися на розгляд двох спеціальних редакційних комісій, які, завершивши роботу, передали проект у Головний комітет, під представництвом великого князя Костянтина Миколайовича. Там йому надали остаточної форми. Після цього, на початку 1861 року, проект був внесений у державну раду і по бажанню царя негайно розглянутий. Государ особисто відкрив засідання державної ради по селянській справі й у великій промові указав раді, що знищення кріпосного права є його пряма воля. Для виконанні цієї волі рада розглянула й схвалила проект закону про звільнення селян. Ані торгово-промислова буржуазія, ні тим більше селянство до підготовки реформи не були допущені. У річницю свого вступу на престол, 19 лютого 1861 року, імператор Олександр II підписав знаменитий маніфест Про скасування кріпосного права.

 

2.1 Правова база селянської реформи 1861 року в Україні

 

Одночасно з Маніфестом в той самий день були затверджені ще 17 законодавчих актів, що містили умови визволення селян. На територію України поширювалися документи як обовязкові для всієї Російської імперії (Общее положение о крес

s