Розвиток церковної архітектури в Україні

Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують будівлі «міста Ярослава» у Києві. В цю добу давньоруське зодчество набуває чітких

Розвиток церковної архітектури в Україні

Информация

Строительство

Другие материалы по предмету

Строительство

Сдать работу со 100% гаранией

Архітектура посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіх інших видів мистецтва, зокрема живопису, скульптури, декоративно-прикладної творчості. Архітектура передусім мистецтво створення (проектування і будівництва) будівель споруд та їх комплексів. Це явище матеріальної культури і водночас один із провідних видів пластичного мистецтва, що грунтується на єдності принципів краси і корисності Як вид мистецтва, вона формує просторове середовище для життя і діяльності людини, виражає суспільні ідеї у художньо-естетичних образах. Суспільна цінність архітектури зумовлюється функціональним характером споруд, їх естетичною визначеністю. За призначенням архітектура поділяється на основні типи: житлову, суспільно-громадську (культові будівлі, культурно-освітні, видовищні, адміні стративні тощо), промислову (виробничі, транспортні, торговельні споруди). Складовою архітектури є садово-паркове мистецтво (оформлення парків, скверів, бульварів тощо). В Україні архітектура як вид будівельного мистецтва виникає у VII ст. до н.е. Високим рівнем відзначалася архітектура колишніх грецьких колоній на українському узбережжі Чорного моря.

Першою християнською спорудою була церква Святого Іллі, зведена ще за часів княгині Ольги. Ми не маємо відомостей, який вона мала вигляд, але, оче видно, споруд жена вона була за зразком візантійських церков. Перші кам'яні будівлі на Русі з'явилися під орудою візантійських зодчих. Масштабні роботи щодо створення ансамблю монументальних споруд князівського центру в Києві розгорнулись в кінці Х початку XI cт. За нетривалий час були побудовані два палаци (розмірами 45х11 м) з видовженими фасадними галереями. Матеріали розкопок, а також мініатюри Радзивілівського літопису засвідчують, що київські князівські палаци були двоповерхові, з аркадами і службовими приміщеннями на нижньому поверсі і житловими на верхньому. Центральна і, можливо, бокові частини будівель завершувались високими баштами з чотирискатними дахами, вкритими черепицею. Разом з теремами часів княгині Ольги палаци стали окрасою міського центру Києва.

Центральною будівлею ансамблю «міста Володимира» булла Десятинна церква. Після завершення будівництва, згідно з літописом, церква булла прикрашена іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, які Володимир вивіз із Херсонеса і спадкував як посаг за принцесою Анною. «Навряд чи в якій-небудь іншій країні середньовіччя можна зустріти так багато перехресних культурних впливів, як на Русі. Візантія, народи Сходу і Кавказу, Західна Європа та Скандинавія окружляли Русь. Перські тканини, арабське срібло, сирійські вироби, єгипетський посуд, франківські мечі йшли на Русь і, звісно, слугували не лише предметами вжитку заможних класів суспільства, але й зразками для художньої творчості руських майстрів» (Б. Д. Греков). У київської держави культурні звязки з Візантією були найбільш близькими та діяльними. Насправді: другим Царгородом називали Київ іноземні подорожуючі. Один з них, західний письменник ХІ століття Адам Бременський, визнав Київ «суперником Константинополя». Красою Києва був захоплений й онук хана Батия, коли зі своєю армією підійшов до стін міста. Хоча, звісно, подібні досягнення не могли бути чимось раптовим. Ні впливом Візантії, ні впливами вірменськими, балканськими, іранськими чи романськими не пояснити такої захоплюючої майстерності. Князь Володимир Святославич проробив чималу релігійну еволюцію. Починаючи з язичества, він спочатку скористався звичаями більшості і проявив себе великим ідолоприхильником, що здійснює навіть людські жертвоприношення. І по всій країні він встановлював ідолів, а за тим, прийнявши християнство, руйнував цих ідолів і замість язичницьких капищ приступив до розбудови християнських церков. З Херсонесу, який він захопив боєм, він вивіз зразки візантійського мистецтва ікони, хрести і церковну утвір а також дві бронзові античні статуї й квадригу. Для свого храмового будівництва Володимир виписує грецьких архітекторів як найбільш мистецьких і славетних на весь християнський світ.

Ці архітектори й приносять на Русь систему хрестово-купольного храму. З Х століття деревяні храми, палаци, фортеці будуються по всій Русі. 996 року був збудований перший камяний храм. Побудована у Києві, неподалік від княжих палаців, ця церква отримує назву Десятинної, так як на її утримання князь Володимир віддавав десяту частину своїх прибутків. Кожен храм за християнським звичаєм присвячується якому-небудь святому чи християнському святу. Десятинна церква була присвячена Успіню Богородиці. З цього часу багато руських храмів називались Успінськими: Богородиця, за уявленнями християн, стала захисницею Русі. Цей камяний храм, стіни якого зруйнувались під час татаро-монгольської навали на Київ 1240 року, відомий завдяки археологічним знахідкам. Для будівництва Десятинної церкви були запрошені візантійські архітектори. Вони внесли нову систему планового і просторового рішення архітектури храмів. З цього часу всі руські церкви являють собою споруди так званого хрестово-купального типу, який виник ще у VI столітті у Візантії. В плані цього храм утворює квадрат, який всередині ділиться стовпами на окремі частини, які іменують нефами. Нефи витягнуть зі сходу на захід. На заході знаходиться вхід до храму, на сході, у напівколовому виступі, що зветься апсидою, знаходиться олтар. Стовпи, що поділяють храми на нефи, створюють свого плану хрест, який визначає тип церкви так само, як і купол, що знаходиться на середньо хресті. Принципи цього типу храму були у майбутньому вдосконалені і розвинуті руськими архітекторами. Десятинна церква була центральним християнським храмом Києва. Вона визначалась великими розмірами. Стіни церкви були побудовані з рядів тонкої цеглини-плінфи і сірого бутового каменю на розчині з поміссю товченої цегли (для стійкості). Стіни не штукатурились і здавались багатокольоровими завдяки особливостям кладки. Така кладка називалась змішаною і характерна для більшості будівель Київської Русі. Всередині Десятинна церква була, як, загалом, і всі християнські храми, багато декорована. Мозаїкові та майолікові підлоги, кольорові мармури, фрески, що вкривали зводи та куполи, золоті та срібні посудини, освітлювачі, хрести, ікони все сприяло тому багатому враженню, яке наводив храм зсередини. Підносячись у центрі Києва, серед низьких деревяних домів городян, він вражав своєю розкішністю, величчю.

Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують будівлі «міста Ярослава» у Києві. В цю добу давньоруське зодчество набуває чітких національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури першої половини XI ст., як Софійський собор. Величні і гармонійні архітектурні форми, пишне внутрішнє спорядження храму захоплювали сучасників. Митрополит Іларіон свідок спорудження собору писав: «Церква дивна и славна всЪмъ округънимъ странамь, яко же ина не обрящется вь всемъ полунощи земнъъм от въстока до запада». Враження, яке справляє собор на людину сьогодні, досить точно висловив Б. Греков: «Переступивши поріг Софії, ви одразу потрапляєте в атмосферу її грандіозності і блиску. Величні розміри внутрішнього простору, строгі пропорції, розкішні мо¬заїки і фрески підкорюють вас своєю досконалістю, перш ніж ви встигнете роздивитись усі деталі і зрозуміти все те, що хотіли сказати творці цього найбільшого витвору архітектури і живопису».Видатна пам'ятка світового зодчества Софія Київська давно вже стала об'єктом дослідження істориків, археологів, мистецтвознавців, істориків архітектури, епіграфістів. Як повідомляє «Повість минулих літ», князь Ярослав Володимирович побудував другий камяний храм Києва, який присвятив божественній премудрості Софії. Як і Десятинна, вона належить до типу хрестово-купольних. Дванадцять стовпів створюють пять нефів, що закінчуються на сході пятьма апсидами. Споруда оточена двома рядами критих галерей, їхня висота менша за основні стіни храму. Разом з тринадцятьма куполами, що здіймаються на різних за висотою барабанах, вони надають споруді ту богатоступінчатість, яка не була властива візантійській архітектурі. Такий складний силует зявився у собору св. Софії у відомій мірі під впливом деревяного архітекторства, можливо, деревяного храму св. Софії у Новгороді. У західній частині собору св. Софії у Києву на хорах, що створюють другий поверх, під час богослужіння стояли князь із родиною, заможні люди Києва. На хори вели сходи, що знаходяться у західній частині церкви. Інтерєр собору був дорого оздоблений. Мармур, майоліка, шиферні плити з рельєфом і особливо живопис створювали головний декоративний ефект величі. І все таки тринадцять глав цього собору, найпрекраснішого й найбільш величного архітектурного памятника Київської Русі, не знаходять собі прообразу в Візантії, як і в якій-небудь іншій християнській країні. Незадовго до того збудована дубова Софія новгородська, цілком самобутнє творіння руських теслярів (що згоріла як і багато десятків тисяч інших деревяних споруд, побудованих на Русі в ті часи), була також тринадцяти главою. Загальноприйнято, що ступінчаста пірамідальність камяної Софії київської продовжує традицію древньословянського архітекторства з його стовпообразними зрубами, клетями і злотоверхими вишками, загальна художня декоративність яких знаходила відображення у вимогливій застійності деталей. Архітектура собору урочисто-святкова, в екстер'єрі це підкреслювалось ритмом різномасштабних елементів і від аркад відкритих галерей до високої центральної бані, яка вінчала пірамідальну композицію будівлі, в інтер'єрі об'ємно-просторовим вирішенням. Напівзатемнені бокові анфілади першого ярусу немов би переростали у високі двоповерхові аркади центральної частини храму, над якими розкривався підкупольний простір, яскраво освітлений 12-ма вікнами барабана. В архітектурно-художньому ансамблі Софії особливу роль відігравало внутрішнє опорядження. Різномаїття мозаїк, фресок, що вкривали стіни, стовпи, ар

Похожие работы

1 2 3 > >>