Атрибуції власних дій і переживань

Незважаючи на те що багато сучасних теоретиків могли б покритикувати ідеї Шехтера й Сингера про недостатню фізіологічну специфічність різних емоційних

Атрибуції власних дій і переживань

Информация

Психология

Другие материалы по предмету

Психология

Сдать работу со 100% гаранией
и відразу ж поспішаємо зробити висновок про його незвичайні диспозиції або сильну мотивацію. Цих, часто помилкових висновків можна було б уникнути, якби ми усвідомлювали найважливішу роль процесів суб'єктивної інтерпретації й властиву їм мінливість. Люди часто інтерпретують той самий предмет по-різному тому, що розглядають його під різним кутом зору, а зовсім не тому, що докорінно відрізняються друг від друга.

Нездатність зробити виправлення на невизначеності суб'єктивної інтерпретації

 

Подібно Соломонові Ешу, ми припустили, що якщо сприйняття або поводження людей різниться, то ця розбіжність може відбивати розходження не в їх «судженнях про об'єкт», а в суб'єктивних поданнях про те, що являє собою сам «об'єкт судження». Один з найбільш важливих наслідків подібного положення полягає в тім, що коли люди неправильно судять про ситуації або коли вони нездатні визнати, що та сама ситуація може бути інтерпретована різними людьми по-різному, вони схильні робити помилкові висновки об тих, чиє поводження вони спостерігають.

Дійсне джерело утруднень корениться не в тім, що люди дають суб'єктивні визначення ситуаціям, з якими зіштовхуються, і навіть не в тім, що процесу формування цих суджень властиве мінливість і непередбачуваність. Проблема скоріше укладена в нездатності людей визнати цю мінливість і непередбачуваність і зробити на неї логічне виправлення.

 

Ефект помилкової соціальної згоди

 

У своєму дослідженні, присвяченому дефектам атрибуції, Росс, Грін і Хауз пропонували випробуваним ознайомитися з описом ряду уявлюваних ситуацій, кожна з яких вимагала вибору між двома альтернативними реакціями. Для кожної із ситуацій випробувані повинні були вказати, яка була б їхня власна реакція, оцінити, наскільки розповсюдженими є їх власна й альтернативна реакції, а також визначити, у якому ступені кожна альтернатива дозволяє сформувати стійке й упевнене судження про особистісні особливості людей, її що обрали. Наприклад, в одному зі сценаріїв була викладена наступна дилема.

Коли ви виходите з розташованого по сусідству з будинком супермаркету, людина в діловому костюмі запитує, чи подобається вам купувати в ньому продукти. Ви абсолютно чесно відповідаєте, що вам подобається приходити сюди за покупками й згадуєте до того ж, що магазин перебуває недалеко від вашого будинку й у ньому можна знайти дуже гарне м'ясо по досить низьких цінах. Потім ця людина відкриває вам, що відео-бригада тільки що зняла ваш коментар на плівку й просить вас підписати папір, що дозволяє їм використовувати невідредагований варіант зробленого запису в телевізійній рекламі мережі супермаркетів. Чи погодитеся ви підписати папір або відмовитеся?

Основне відкриття, що одержало назву ефекту «помилкової соціальної згоди», полягало в схильності людей оцінювати свій власний варіант вибору в рамках дилеми як більше розповсюджений і в меншому ступені відображали особистісні диспозиції, чим альтернативний варіант.

Так, люди, що заявляли, що погодяться підписати папір, думали, що більшість звичайних людей зробило би так само, а меншостям, що відмовилося зробити це, властиві, як видно, надзвичайна сором'язливість або недовірливість. Ті ж, хто заявляв, що не підпише папір, уважали, що реакція більшості була б аналогічної, а меншість хто погодився надзвичайно легковірні або схильні до ексгібіціонізму.

Даний феномен нагадує інший ефект, названий «ефектом езопової атрибуції». Звіти про наукові факти, що нагадують ефект помилкової соціальної згоди, час від часу з'являлися в літературі, присвяченої соціальному сприйняттю й процесу атрибуції. Оглядаючи поглядом цю літературу, можна сказати, що пропоновані в ній інтерпретації даного феномена звичайно носили мотиваційний характер, ставлячи в основу потреба людей відчувати, що перевага, що віддається ними тому або іншому варіанту поводження, є раціональній і відповідній соціальній нормі.

Росс і його колеги припустили, що свою роль у цьому можуть грати й процеси більше когнітивної властивості. Вони відзначили, що в описі ситуацій, з якими мали справа випробувані, неминуче була відсутня маса ситуаційних подробиць і контекстної інформації, що віддавалася на відкуп їхній уяві. Тому різні випробувані неминуче змушені були дозволяти для себе двозначності, додумувати деталі, коротше кажучи, добудовувати уявлювану ситуацію різними способами. І займаючись цим, вони готовили передумови для ефекту помилкової соціальної згоди.

Звернемося, наприклад, до того, що було залишено за рамками короткого опису уявлюваної зустрічі в супермаркеті: як у точності виглядала «людина в діловому костюмі» і яким саме образом він підніс своє прохання? (чи був торговельний агент, з кільцем на пальці або охайний і приємний у всіх відносинах чоловік, якого вкрай ніяково було б розчарувати?) Як ви самі були одягнені в цей момент? А також, що саме і як саме ви сказали? (чи була ваша мова вільної або ви відповідали невиразно й це виглядало дурнувато?)

Крім цих змістовних і контекстних подробиць, виникає також питання про ваш попередній досвід. (чи бачили ви раніше рекламні ролики подібного роду, і якщо так, те що ви думаєте про людей, що з'являються в них?) Встає також питання й про те, що ви думали й почували в момент, коли до вас звернулися із проханням. (У якому настрої ви перебували, і що ще відбувалося в той момент у вашім житті?) Які саме образи викликали у вашій свідомості сам обіг і контекст, у якому воно було зроблено? (чи почували ви побоювання «бути використаним», чи дотримувалися норм, що пропонують допомагати кожному, хто «чесно виконує свою роботу», чи випробовували радість або страх із приводу неординарності самої можливості «бути показаним по телевізорі»?)

Очевидно, що деякі читачі даного сценарію доповнять ситуацію більшою кількістю подібних незазначених контекстних деталей, чим інші. Безсумнівно, однак, що те, яким образом Вам удасться дозволити подібні двозначності, вплине не тільки на вибрану вами реакцію, але також і на ваше подання про відповідність власних дій соціальній нормі, так само як і на оцінку вами «змісту» обох можливих реакцій.

Той факт, що в усних і письмових описах ситуацій існують двозначності, а також імовірність того, що вони будуть по-різному дозволятися різними людьми, має безліч наслідків, особливо у світі, де настільки багато чого з того, що ми знаємо друг про друга, доходить до нас із других рук. Однак проблема семантичної двозначності веде до питання про універсальність ефекту помилкової соціальної згоди. Тобто чи має він місце тільки у випадку з отриманими із других рук описами гіпотетичних ситуацій або спостерігається також і при оцінці нами реальних дій, які ми самі робимо?

Щоб відповісти на це питання, учені провели дослідження, у ході якого випробуваних поставили перед справжньою дилемою: їх попросили зробити реальний вибір, слідом за чим запропонували оцінити, чи зроблять інші люди так само або по-іншому, і пояснити їхнє поводження. У ході експерименту, що випробувані вважали дослідженням «способів комунікації», їх запитували, чи готові вони протягом 30 хвилин походити по студентському містечку із плакатом типу «сандвіч», що говорить: «Обідайте в закусочній «У Джо», реєструючи реакцію своїх товаришів на цей «незвичайний спосіб комунікації». Експериментатор роз'ясняв випробуваним, що вони можуть легко відмовитися від участі в дослідженні і записатися для участі в кожному з подальших досліджень, хоча сам він, природно, зволів би, щоб вони погодилися. Спочатку він запитував про їхнє власне рішення, потім про те, яким, на їхній погляд, могло б бути рішення інших студентів, і, нарешті, просив висловити судження про особистісні якості двох чоловік, тих хто погодився або вже відмовилися від участі в експерименті при наявності аналогічної можливості вибору.

Використання «реальної» дилеми підтвердило висновки, зроблені в ході дослідження із запитальником. У цілому, ті випробувані, які погодилися носити на собі «сандвіч», затверджували, що 62% студентів зробили б те ж саме. Ті ж, хто відмовився від цього, уважали, що лише 33% погодилися б виконати прохання експериментатора. «Той хто погодився» і «той хто не погодився» розходилися також в оцінках порівняльної діагностичності згоди або відмови двох учасників експерименту носити на собі «сандвіч». Як і передбачалося, «той хто погодився» висловлювали більш впевнені й екстремальні судження про особистісні характеристики свого «не залученого» товариша, у той час як «ті хто не погодився» більш упевнено судили про особистісні якості «залучених у експеримент» товаришів.

Дослідження з «сандвічем» показує, що ефект помилкової соціальної згоди має відношення не тільки до оцінок уявлюваних реакцій на мрячно обкреслені сценарії. Подібно уявлюваним подіям, реальні ситуації також можуть інтерпретуватися по-різному.

Так, випробувані, що представляли собі, що пригода з «сандвічем» викличе глузування їхніх товаришів, або ті, хто очікував, що експериментатор сприйме їхню відмову від участі спокійно, або ті, хто розцінював всю ситуацію як випробування на схильність до конформізму, скоріше всього відмовилися б носити плакат. Вони були б також схильні вважати, що люди, які пішли б за даних обставин на поступки, повинні мати незвичайні або екстремальні особистісні якості. Навпроти, ті, хто уявляв, що їхні товариші будуть аплодувати їхній фізичній силі, або вважав, що їхня відмова від участі зустріне скептицизм і жартування з боку експериментатора, або ті, хто сприймав всю ситуацію як тест на «скутість», швидше за все погодилися б носити плакат. Вони у свою чергу були б схильні думати, що саме ті, хто ві

Похожие работы

< 1 2 3 >