Археологія Закарпаття

У XVI-XVII ст. Мукачівщина стала теренами боротьби між державою Габсбурґів і Трансільванією. У той час фортецю кілька разів нищили, перепродували

Археологія Закарпаття

Дипломная работа

Культура и искусство

Другие дипломы по предмету

Культура и искусство

Сдать работу со 100% гаранией
овині ХІХ ст. Прилеглість до Пішохідного мосту робило її важливою транспортною артерією і одночасно гарним відпочинковим осередком. Зрештою, і зараз вона сповнена гомоном людського спілкування у різноманітних каварнях і літніх павільйонах. Сьогодні характер площі визначають кілька давніх споруд, першість серед яких утримують будівлі колишнього готелю, синагоги і театру.

Готель «Корона» було збудовано у 1910 р., хоча згадки про існування на цьому місці иншої будівлі відносять до кінця ХІХ ст. Тоді однойменний готель і ресторан провадив власник Мано Фюреді. Сучасники дуже хвалили його заклад за чистоту, охайність і добру кухню. Щороку на свято Св. Павла для перших осіб міста і краю тут відбувалися світські бали, під час яких, окрім доброго настрою, здобувались потрібні знайомства і вигідні контракти. Тут же відбулись перші кінематографічні сеанси фірми «Брати Лендвай і Арпад Ревес». Влітку на літньому майданчику часто виступали мандрівні театральні трупи. Полюбляли будинок і політики, які влаштовували мітинги і зустрічі з виборцями. Сьогодні у приміщенні будинку розташована Ужгородська ім. А. Волошина філія МАУП.

Театр (пл. Є. Фенцика) виник в Ужгороді після того, як у 1864 р. місцева інтелігенція започаткувала акцію збирання коштів на будівництво стаціонарного житла для музи Мельпомени. Процес сильно затягнувся через вибір земельної ділянки і лише у 1906 р. міська управа таки прийняла остаточне рішення. Щоправда, активний супротив чинили депутати-євреї, котрі вважали будівництво театру неприпустимо близьким до приміщення синагоги. Попри все, театр таки розпочав роботу і навіть дав притулок місцевій єврейській аматорській трупі. Вистави ставились угорською, українською, чеською, словацькою і навіть ромською мовами. З 1921 до 1929 рр. тут діяв український професійний театр, яким три роки керував видатний режисер і актор Микола Садовський (Тобілевич). З 1988 р. у приміщенні працює ляльковий театр.

Важливою памяткою, що свідчить про минуле єврейського світу Ужгорода, є будівля синагоги (пл. Фенцика, 10). Її справедливо вважають найгарнішою іудейською божницею Закарпаття. Будівлю зведено у 1904 р. у нео-мавританському стилі із використанням новітнього, як на той час, залізобетону за проєктом архітекторів Д. Паппа і С. Ференца. Зовні вона прикрашена жовтою та червоною клінкерною цеглою. Синагога швидко стала важливим центром культурного і релігійного життя місцевої єврейської громади. У середині 50-х рр. ХХ ст. її приміщення переобладнали під філармонію.

Перші згадки про євреїв Закарпаття належать ще до XVІ ст. Більшість з них прибули з території сусідньої Галичини. Друга хвиля еміграції спостерігалась у середині ХІХ ст., а у 1910 р. їх чисельність сягнула 128 тис. В Ужгороді головним заняттями євреїв були шинкарство, торгівля і ремесло. У 1718 р. міська община остаточно організувалась і обрала керівників. У 1868 р. громада поділилась і з її числа виокремилось крило прихильників реформаторського руху неологів. Перед Другою світовою війною євреї мали на Закарпатті 30 синагог. Згідно зі статистикою 1935 року, вони складали 1/7 частину всього населення регіону. Багатша верхівка закарпатського єврейства належала переважно до реформаторської групи. У дуже незручне становище євреї потрапили між 1938 і 1939 рр. Тоді місто поділили між Чехословаччиною та Угорщиною таким чином, що більшість євреїв фактично мешкали в Угорщині а найголовніше їх кладовище опинилось в Чехословаччині.

У квітні 1944 р. більшість закарпатських євреїв були знищені за наказом німецьких нацистів, яким активно допомагала місцева влада і, зокрема, тодішній мер Ужгорода Ласло Мегай. Згідно з його особистим розпорядженням, майже всі члени ужгородської громади упродовж однієї доби були відправлені у концтабір Аушвіц і знищені.

На лівому березі міста є площа Ш. Петефі та прилеглий до неї парк, у якому встановлено памятник поета (ск. Б. Ференці). З протилежного боку площі збереглась будівля (№ 20) колишнього готелю «Чорний Орел», в якому поет зупинявся у 1847 р. Зараз це дитяча музична школа.

На Православній набережній, що упритул прилягає до Ужа, стоїть ще одна сакральна памятка, варта уваги. Православну церкву збудовано у 1930 р. за проєктом священика В. Коломацького на пожертву великої княгині Анастасії для увіковічення памяти російських солдат, що загинули на Закарпатті у роки Першої світової війни. Православна громада в місті організувалась лише у 1921 р., хоча перші емігранти почали прибувати ще з середини ХІХ ст. Головними натхненниками другої хвилі були політичні втікачі, які залишили Росію після большевицького перевороту 1917 р. Чисельність російської еміграції суттєво зросла саме після входження міста до складу Чехословаччини. Влада намагалась активно залучати емігрантів до суспільної та економічної діяльности, максимально задовольнити їх культурні і духовні потреби. Багато росіян переїхали на Закарпаття в совєтський час. Більшість з них живуть у містах. Будівля церкви залишалась діючою аж до середини 50-х рр., коли її перетворили на склад, а потім на музей атеїзму. Сьогодні це знову діючий православний храм.

Недалеко від площі Ф. Корятовича пролягає вул. Цегольнянська. Саме там є будівля Церкви Преображення Господнього. Вона збудована у 1802 р. за проєктом архітектора Фрідґоффера (J. Friedhoffer) і до 1949 р. належала греко-католицькій громаді. Під церквою є просторий склеп, де ховали священиків і членів родин Черських і Ляховичів. У середині інтерєр прикрашали розписи Й. Бокшая. Навколо храму розбили гарний парк. У 1949 р., після того, як Греко-Католицьку Церкву ліквідували, будівлю передали Православній Церкві. Певний час тут був обчислювальний центр університету. У 1991 р. будівлю остаточно передали православній громаді як компенсацію за відхід з єпископської резиденції на вулиці Капітульній. Інтерєр храму виконано в останні роки. У церковному подвір'ї збереглась каплиця, де поховано видатного вченого і громадського діяча Михайла Лучкая.

Закарпатські фараони (вул. Бачинського). На теренах сучасної України, та й, зрештою, за її межами, Закарпаття відоме як один з найбільших регіонів компактного поселення ромів. За приблизними підрахунками їх чисельність наближається до тридцяти тисяч. Їх предки оселились на цих територіях наприкінці XVII ст. Це були шатрові роми, котрі займались різноманітними ремеслами. Вони прибули з території сучасних Румунії і Угорщини. Сьогодні найбільші громади живуть в Береговому, Сваляві, Королевому, Мукачевому. В Ужгороді роми оселились в північно-західній частині міста (дільниці Радванка, Шахта), де створили своєрідний мікроклімат. Наприкінці XVIII - на поч. ХІХ ст. вулицю Циганську перейменували на вул. Фараонів. Мотивація влади була доволі простою. Згідно з місцевими уявленнями, роми прибули в Европу з Єгипту, тому місцеві жителі логічно вважали, що вони були підданими давніх фараонів. От і зявилась в Ужгороді вулиця з незвичайною назвою. Саме в цій дільниці 1 грудня 1926 р. було відкрито першу в Европі ромську школу. Трагічним періодом життя громади став час Другої світової війни. Як і євреїв, нацисти зарахували ромів до категорії «недолюдей». Значна частина з них загинули в концентраційних таборах смерти.

Спостереження за сьогоднішнім життям громади може змінити стереотипні уявлення про ромів. Частина з них яскраво демонструє свою заможність, инші живуть на межі бідности. Инколи окремі представники цього вільного і веселого народу створюють йому недобрий імідж. Особливу «славу» довший час мав «знаменитий» електропоїзд до Солотвиного, у якому подорожні могли легко втратити гроші, піддавшись на різноманітні циганські «фокуси».

Ромська міграція з Індії була доволі тривалою. Ії кульмінація припадає на початок II тис. н. е. і повязана з поразкою у міжусобній війні в 1192 році, коли велика кількість людей обрала вигнання, рятуючись від рабства. Роми складали касту «дом», яка включала професійних співаків, танцюристів, музикантів. У Европі їх появу вперше зафіксовано у хроніці угорського короля Андраша ІІ (1219). У Чехії - це 1399 рік, коли в Австрії зявляються «сікаnу cerny». В Угорщині король Сигізмунд (1387- 1437) близько 1417 року погодився надати ромам охоронні грамоти. На основі лінгвістичного та історико-архівного матеріалу встановлено міграційний шлях цього народу: Індія-Персія-Туреччина-Греція-Болгарія-Сербія-Румунія-Угорщина-Чехія-Німеччина-Франція.

У 1956 р. на території СССР проводилась кампанія з «прикріплення» ромів. Їм надавали помешкання і здійснювали контроль за відвідуваннями дітьми школи. Однак, це не мало успіху. Серед закарпатських ромів відсоток людей з доброю освітою надалі надзвичайно малий. А це одна з головних причин бідности та неприйняття їх суспільством. Попри всі випробування, сьогоднішня громада залишається активною. Вона видає власну газету www.romaniyag.uz.ua, працює національно-культурне товариство.

Кальварія - саме таку назву має найстаріше міське кладовище Ужгорода, що давніше називалось Церква, а потім «Даібоц». Краєзнавець Йосип Кобаль звернув увагу, що окремі вчені схильні приписувати цю назву видозміненому звертанню «Дай Боже». Инші твердять, що в минулому тут могло бути язичеське капище. Так чи инакше, місце для головного ужгородського кладовища обрано не випадково. З гори, на якій воно розмістилось, відкривається чудова панорама на місто, і навіть видно кордон із Словаччиною. До 1759 р. на горі росли виноградники (тоді її навіть називали Виноградною), поки міщанин Давид Петц не подарував свій земельний наділ громаді.

Однак, фактичним початком кладовища слід вважати 1826 р., коли з ініціативи місцевого плебана Йожефа Лінці було започатковано будівництво однієї з чотирнадцяти розташованих на кладовищі каплиць. У 1830 р. за проєктом архітектора Якоба Лама впорядковано головну алею, що зєднала каплиці в єдину лінію і пристосувала цю «дорогу

Похожие работы

<< < 4 5 6 7 8 9 10 11 12 > >>