Археологія Закарпаття

У XVI-XVII ст. Мукачівщина стала теренами боротьби між державою Габсбурґів і Трансільванією. У той час фортецю кілька разів нищили, перепродували

Археологія Закарпаття

Дипломная работа

Культура и искусство

Другие дипломы по предмету

Культура и искусство

Сдать работу со 100% гаранией
аборець намагався врятувати життя втечею. Однак, нападники таки наздогнали його і вбили. З того часу річку на теренах сучасної Словаччини, де загинув князь, називають Лаборець. Переможці влаштували у замку гучну учту.

Арпадовичі - династія угорських князів (889-1001) та королів (1001-1301). Її засновником є Арпад, який обєднав племена і заснував Угорську державу. До найвизначніших її представників належить Іштван І Святий (997-1038), що запровадив християнство і здійснив ряд важливих реформ. Ласло І Святий (1077-95) і Коломан Книжник (1095-1116) відомі тим, що за їх часів держава досягла найбільшого піднесення. За правління Андраша ІІ (1205-35) була видана «Золота булла», згідно з якою феодальна верхівка країни отримувала значні привілеї і права, що з часом спричинило феодальну роздробленість країни. Попри те, що Арпади були суперниками київської династії і галицько-волинських князів, частина з них були одружені з доньками руських князів.

Перед зануренням у світ чергових легенд та оповідок, якими оповитий замок, варто оглянути його поглядом військового інженера. Фортеця має форму неправильного чотирикутника з масивними баштами на кожному розі. Загальна площа оборонних споруд у ліпші часи сягала 2,5 гектари, а до цього ще й додавався замковий двір і гарний парк на шість гектарів. Кожний наступний господар намагався підлаштувати фортецю для власних потреб і одночасно максимально зміцнити її фортифікації. У 1384 р. камяні мури перебудували. У XVI ст. на теренах сучасної північної Угорщини, Словаччини і Закарпаття на запрошення Віденської військової ради працювала група італійських інженерів. Саме їх залучили для наступної перебудови системи укріплень з огляду на небезпеку з боку турецької імперії. Про реконструкції Ужгородського замку свідчать дати, залишені на мурах. Першу - рік 1558 - віднайдемо на вежі за перекидним мостом. Одразу під нею видніються чотири шпаки - герб родини Другетів. Инша дата - 1698 - розміщена на південних воротах.

Пізніше роботи провадились у 1653-1656 рр. Із трьох боків фортеця оточена вирубаним у скелі ровом, а з четвертого, північно-східного, - урвищем. Ширина рову - 15-20 м, глибина 5-10 м.

Найбільші перебудови виконали у другій половині XVIII ст., коли мури вже втратили своє первісне військове значення. Тоді міст замінили звичайним насипом. Головний замковий палац, побудований у стилі ренесансу, нараховує загалом сорок приміщень. У внутрішньому дворі зберігся 32-метровий колодязь. Раніше на бастіонах розташовувалась артилерія, яка тримала під обстрілом підступи до фортеці. На жаль, військові лихоліття і пізніші перебудови призвели до того, що сьогодні від первинного внутрішнього декору замку залишились лише окремі фрагменти в одній з аркад галерей. Це розписи на світську тематику, виконані в італійській техніці сґрафіто. Гарне враження залишають пізніші розписи, що збереглись в одній з кімнат замку. У середині ХІХ ст., за часів перебування в замку греко-католицької семінарії, це приміщення перетворили на каплицю та прийомну ректор.

Міцні мури замку були б нічим, якби не особливості життя його власників. Після того, як навесні 1241 року Ужгород та фортецю здобули монголо-татарські загони хана Сабудая, почалась історія його перебудови. Першим це зробив надорішпан (палатин) Аба Омодей, якому наприкінці XIII ст. угорський король Андраш III подарував місто і фортецю за вірну службу.

Однак, найдовше - бо майже 370 років - власниками замку був рід Другетів (1322-1691). З правлінням одного з них - графа Другета - повязують моторошну легенду про Білу Діву. За переказами, вона була його дочкою. Під час ворожої облоги військами польського князя Ю. Любомирського, дівчина закохалась у молодого шляхтича, який разом з иншими послами провадив переговори. Почуття було такої сили, що вона розповіла чужинцю про всі стратегічні таємниці замку. Очевидно молодик повівся не зовсім шляхетно, бо батько таки довідався про зраду доньки і наказав замурувати її живцем в одній із стін фортеці. Кажуть, з того часу, особливо у вітряні ночі, приміщення фортеці наповнюються чудернацькими відголосами, подібними на стогін.

На подвірї перед фортецею є залишки фундаментів найдавнішої у місті церкви Св. Юрія. Перша згадка про неї походить з 1248 р. Коли володарями замку стали італійські феодали Другети, вони перетворили храм на родинну усипальницю. У XVI ст. його перебудували і розширили. Саме у цій святині 24 квітня 1646 року за активної участи графині Анни Другет і під керівництвом Петра Парфенія було укладено унію Православної Церкви з престолом Св. Петра. Її підписали православні священики і еґерський єпископ Ю. Якушич. У 1728 р сталась велика пожежа, храм згорів, а у 1762 р. його розібрали остаточно. У 1996 р. громада Ужгорода великим зібранням відзначила річницю укладення унії.

У 1644 р. Ужгородський замок пробували здобути війська трансільванського володаря Дьордя І Ракоці. На чолі війська стояв його каштелян Янош Баллінг. Тодішній пан Ужгорода Янош Другет у страху перед переважаючими силами ворога втік до Польщі, а оборону залишив на відповідальність свого каштеляна. Фортецю втримати не вдалось, а її залога незабаром присягнула на вірність новому власнику. У 1679 і 1684 роках замок знову брали штурмом. Цього разу війська Імре Текелі - керівника иншого антигабсбурзького і антикатолицького повстання.

У червні 1703 року військо повстанців-куруців, яке очолив трансільванський князь Ференц II Ракоці, підійшло до Ужгорода. Попри швидке опанування містом, армії не вдалось з наскоку здобути фортецю. Невеликий австрійський гарнізон добре захищався. Лише за допомогою новоприбулих військових загонів, у число яких входили і верховинці на чолі з Іваном Бецою, Ференц II Ракоці 24 лютого 1704 року прийняв капітуляцію замкового гарнізону.

До речі, з постаттю видатного полководця і політичного діяча Ференца ІІ Ракоці повязано кілька цікавих історій. Кажуть, що в першому переможному бою проти австрійців у вирішальний момент до нього підлетів сокіл, що приніс у дзьобі шаблю. Турул, а саме так тюркською звучить назва цього птаха, і сьогодні в замку. Згідно з легендою, саме цей птах вважається батьком прародичів угорського народу.

У 1685 р. новим правителем Ужанського комітату став полковник граф Міклош Берчені. Замок дістався йому у спадок після смерти першої дружини. Граф і його друга дружина - красуня Крістіна Чакі, перетворили фортецю із оборонної на розкішну резиденцію. Після ремонту стін і приміщень нова господиня перевезла до замку велику частину свого посагу. Фортеця наповнилась картинами, дорогими меблями, килимами. Замок став улюбленим місцем зустрічей місцевої богеми. Попри велику різницю у віці (майже 20 р.), шлюб цієї пари вважали просто зразковим. Витонченість і ерудованість Крістіни доповнював граф, який знав кілька мов і цікавився політикою. Під час угорського повстання М. Берчені одразу ж став на бік повстанців. Він провадив активну дипломатичну діяльність. У замку побували посли Франції, Росії і Польщі. На замовлення графа хорватський архітектор на прізвище Стубіч провів останню перебудову фортеці. На жаль, після поразки повстання М. Берчені був змушений емігрувати до Туреччини. Вірна дружина вирушила на вигнання разом з чоловіком.

Тим часом, місто, а з ним і залога фортеці, переживали важкі часи. У 1710 р. Ужгород, як і значну частину Закарпаття, охопила епідемія чуми. Окрім того, військові негаразди значно ослабили позиції повстанців, адже 15 травня 1711 року вони зазнали остаточної поразки. Урядові війська увійшли в Ужгород і гарнізон фортеці склав зброю. З того часу замок почав відігравати у житті міста другорядну роль. Після того, як у 1715 р. М. Берчені відмовився від амністії, яку йому запропонував австрійський уряд, аж до 1762 року у замку розташовувався австрійський гарнізон. Військові частково знищили його внутрішню оздобу, перетворивши приміщення на звичайні казарми. Шість десятиліть по тому імператриця Марія Терезія, яку в краї називали «матірю русинів», передала всі споруди греко-католицькому єпископату, який перенесли з Мукачевого. Спершу фортецю планували зробити резиденцією єпископа. Однак, кошторис перебудови виявився надто великим, і у її приміщеннях відкрили духовну семінарію. Вона проіснувала до літа 1945 р., коли совєтська влада, розпочавши ліквідацію Греко-Католицької Церкви на теренах Закарпаття, перетворила фортецю на військові казарми, а з 1947 р. передала під експозицію Закарпатського історико-краєзнавчого музею.

Після відвідання замку і скансену, до центру міста найзручніше можна дістатись, пройшовши вниз вулицею Капітульною. Раніше вона називалась Замковою. Тут переважно мешкали ремісники і прислуга. Однак, одразу після того, як на вулиці розташувалася будівля дорадчого органу єпископа - Капітули, та численні церковні споруди, вона змінила свою назву. Після переїзду єпископа в инше місце навколишні будинки продовжували займати священики, перетворивши околицю на своєрідну греко-католицьку дільницю.

Другою за значенням архітектурною памяткою Ужгорода вважають Кафедральний Хрестовоздвиженський Греко-Католицький собор та Єпископську резиденцію. Історія будівництва собору почалась тоді, коли правитель Янош Х Другет запросив до Ужгорода у 1640 р. чернечий орден єзуїтів. Він щедро наділив монахів землею і видав багато грошей на будівництво святині. За це ченці зобовязались молитись за свого доброчинця. Попри різні пригоди і труднощі, а також смерть у 1645 р. самого Яноша Другета, його дружина, хорватка за походженням, Анна Якушич зробила все можливе, щоб у 1646 р. святиня була готова до урочистого відкриття. Спочатку колегіальна церква Воздвиження Чесного Хреста була невеликою. У 1732-1740 рр. її перебудували у стилі бароко. У 1773 р., після едикту папи Климента XIV про ліквідацію чернечого ордену єзуїтів, монахи залишили Ужгород. Після недовгого поневіряння приміщення храму передали у власність греко-католицької єпархії. Архітектор Ф. Гілебранд до 1779 р. закінчив

Похожие работы

<< < 2 3 4 5 6 7 8 9 10 > >>