Археологія Закарпаття

У XVI-XVII ст. Мукачівщина стала теренами боротьби між державою Габсбурґів і Трансільванією. У той час фортецю кілька разів нищили, перепродували

Археологія Закарпаття

Дипломная работа

Культура и искусство

Другие дипломы по предмету

Культура и искусство

Сдать работу со 100% гаранией
іч (1957 р.) і названа за урновими похованнями, відкритими біля с. І Ґава (Саболч - Сатмарська обл. Угорщини). У її формуванні брали участь носи І місцевих культур середньобронзової епохи (Піліні, Отомань) і сторонні племена із заходу. На першому етапі свого існування культура Ґава займала Верхнє Потисся і басейн р. Кереш. З X ст. до н.е. поширюється в Трансільванії і проникає за Східні Карпати в Пруто - Дністровське межиріччя (пам'ятки типу Голіграда).[24;с.31-33 ]

Проживали носії культури Ґава в невеликих (0,5 - 1,5 га) селищах уздовж водоймищ. Житлами служили напівземлянки (8-16 кв.м) і наземні будівлі (20 -1 40 кв.м), опалювались вогнищами і глинобитними печами (Дяково, Вовчанське, І Олешник й інші).

У важкодоступних місцях, зазвичай на верхівках гір, зводилися городища, укріплені валами й ровами. їх площа 2-10 га (Шелестово, Арданово).

На противагу мідним рудам і компонентам для одержання бронзи (олово свинець) залізні руди широко поширені в природі. Залізо добувалося в давнину з бурих залізняків, озерних і болотних руд. Порівняно з міддю й бронзою одержати залізо доволі важко у зв'язку з необхідністю високої температурі плавки. Рідке залізо, для якого необхідно 1528 градусів, давні металурги незмогли освоїти. Виплавлялося тістоподібне залізо, у вигляді криць вагою 1 - 8 кг, що одержували сиродувним способом, при температурі 1100 - 1350 градусів за допомогою хутр, що нагнітали кисень. Далі кричне залізо вуглецювалоа шляхом кількаразових проковувань і перетворювалось у сирцеву сталь Шляхом загартування (обвуглерожування) їй надавались необхідні властивост для виробництва зброї й знарядь праці.

Більш високі механічні властивості заліза, доступність руд, а отже, і його дешевизна у порівнянні з бронзою, забезпечили витіснення каміння та міді як основних компонентів у виготовленні життєво - необхідних речей.

Залізна сокира, леміш і чересло зробили переворот у землеробстві, а меч і захисні обладунки стали повсякденним озброєнням європейських племен.

Один із найбільш ранніх предметів, виготовлених із заліза, знайдений у північній частині Карпатського ареалу, сокира - кельт із кургану XII ст. до н.е. біля с. Лепуш (Румунія). Але це були лише перші пробні кроки, що завершилися повсюдним поширенням чорного металу в Карпатському басейні.[32,с.240 ]

У 1844р. біля м. Мукачева на території сучасної Закарпатської України було виявленно поховання людини в прямокутному камяному ящику в супроводі жменьки срібних монет, що імітувала тетрадрахми Філіпа II Македонського і його сина Олександра Великого. Час поховання- II ст. до н.е. Це була перша знахідка в північно-східній частині Карпатської улоговини, яка поклала початок більш-менш систематичному науковому дослідженню цього типу памяток. Проте початковий стан археологічної науки того часу не дозволив належно оцінити і правильно інтерпретувати виявлену знахідку [29, с. 17].

 

РОЗДІЛ 4 Ранньословянський та давньословянський періоди. Археологія Закарпаття

 

4.1 Ранньословянський період

 

Ранньословянські памятники Закарпаття входять в географічний регіон Верхнього Потисся. Під Верхнім Потиссям розуміють територію, розташовану в південно-східній частині Карпатського басейна, в верхній течії р. Тиси. Питання про час заселення словянами Верхнього Потисся, в тому числі і нинішніх територій Закарпатської області на протязі тривалого часу в історичних і лінгвістичних науках вивчається.

В другій половині XIX місний любитель-археолог, етнограф і історик Тибор Легоцький відкрив ряд памятників, поклав начало їх досліджень в Закарпатті: могильники в Зняцеві, в Закарпатті, в Червеневі Мукачівського району.

Систематичне вивчення словянських памятників Закарпаття почалися після обєднання Закарпаття з Українською ССР (червень 1945 р.).

Їх вивченням займалися наукові співробітники Закарпатського краєзнавчого музею, Ужгородського ГОС університета і інституту археології АН УССР. В 1960 р. ранньословянські памятники досліджує С. І. Пеняк, а в 1974 р. В. Г. Котигорошко. Зібрані і оброблені археологічні джерела послужили основним матеріалом для написання історії ранньословянського населення Закарпаття VI - IX ст.[25,с.45 ]

 

4.2 Давньословянський період

 

І, нарешті, ще один важливий історичний період, який у 70-80-ті роки поповнився новими археологічними фактами. Йдеться про ранньослов'янські і давньоруські пам'ятки другої половини першого і перших століть другого тисячоліття нашої ери. їх відкриття змінило існуючі концепції про час заселення краю давніми слов'янами. Через відсутність джерел вважалося, що між пам'ятками першої половини І тис. н.е. та донедавна відомих давньослов'янських пам'яток VIII - IX ст.. існував хронологічний розрив. Його вдалося заповнити нововідкритими поселеннями в Галочі, Холмоку, Берегові, Перехресті, Дідичному, Чепі та ін., які датуються VI - VII ст. н. е. На поселеннях в Галочі, Берегові вперше відкрито півквадратні напівземлянкові житла з чистою ліпною керамікою празького (корчакського) типу, що дозволило їх пов'язати з появою перших слов'янських племінних груп у Верхньому Потиссі. Вони датуються початком VI ст. н.е.

Велику цінність для вивчення історії давніх слов'ян Закарпаття представляють нововідкриті поселення VIII - IX ст. н.е. їх в рівнинній і передгірських зонах краю зафіксовано понад сорок (Боржава, Мужієво, Яноші, Братово, Затисівка, Клиново, Петрово, Корятняни, Палло, Паладь, Комірці, Катівці, Баркасово, Клячаново та ін.). Цікаво, що майже біля кожного сучасного села, де проходили розкопки, виявлено середньовічні поселення ХІ-ХШ ст.. Засвідчено понад двадцять таких поселень, серед яких: Братово (ур.Весетфалу), Шом (ур.Брумер), Олейник (Круглуе поле), Шаланки (ур.Фюзеш), Зняцево (Бовцкош варош), Добронь (ур.Золотий горб), Холмок (Теплиці), Радванка (вербунки) та ін. На жаль, ці поселення не піддавалися археологічним дослідженням. А між тим вони віддзеркалюють певний пласт давньоруської культури, яка сформувалась у краї на базі ранньослов'янського населення VІ-Х ст. в кінці ХІ-ХШ ст., розпочалося заселення Притиської рівними мадярами, що невдовзі привело до нівеляції матеріальної культури двох різних за характером економічних систем - осілої землеробної і кочівничо-скотарської. Вивчення цього процесу - це завдання нової плеяди дослідників.[25,с.48-49]

 

4.3 Епоха великого переселення народів

 

Охоронні розкопки, що проводилися в 70-80-х роках у Лацканові, Малих Селменцях Ужгородського району та Братові Виноградівського району, окрім вище згаданого, засвідчили існування ще двох видів ритуалу поховання пшеворських племен на Закарпатті, а саме: ямково-урнового (Братово) і розсіяного двох варіантів: під курганним насипом (Пацканьово) та на майданчику (Малі Селменці). Розсіювання кальцинованих кісток, очевидно, застосовувалося під час групових поховань. Згадані види поховального ритуалу на Закарпатті датуються ІІ-ІV ст. н.е. Нововідкриті поселення, які стали відомими у братові, берегові, Матієві, Оросієві, Галочі, Холмоку та ін., набагато збагатили базу про матеріальне життя та побут носіїв пшеворської культури. Ця тема, ще не закрита і чекає свого подальшого вивчення.[3,с.22]

 

РОЗДІЛ 5 Міста Закарпаття як обєкти археологічного дослідження

 

УЖГОРОД

Вже анемона біла розцвіла.

Причепурились висілки та села

Ні, це не Ужгород - околиці Марселя

В обіймах ніжних леготу й тепла.

Петро Мідянка

 

Однією з таємниць сучасного Закарпаття є походження назви його адміністративної столиці - міста Ужгород. Ще й сьогодні науковці ламають пера і голови над етимологією, а тим часом місцеві мешканці із задоволенням розкажуть кілька версій, чому саме «Ужгород». Справа має і політичний підтекст. Українці висувають свою версію, угорці боронять иншу. Сьогодні ж напевно знаємо лише одне. «Хресним батьком» міста вважають арабського мандрівника і географа Аль-Ідрісі. Саме він залишив у 1154 р. найдавнішу згадку про місто, коли на замовлення сицилійського правителя Рожера ІІ розпочав створення географічного атласу світу. У творі цього видатного науковця воно було подане під назвою «Гункбар» або «Унгу». З часом ця назва перетворилась на Ужгород. Хоча і зараз багато хто переконаний, що назву місту дала саме річка Уж, яка протікає через його центр, або ж це просто угорський переклад слова «замок». Періодично зявляються навіть такі екзотичні версії, як походження назви від імені посла римського імператора до правителя племені гунів.

Щоб потрапити на перехрестя між залізничним та автобусним вокзалами Ужгорода, минаємо пл. Федора Корятовича, котру варто все ж оглянути. Перша її назва - Галькова. Вона постала на лівому березі Малого Ужа, бо у цьому місці річка змінила своє русло і вода нанесла багато галькового каміння. Сьогодні майже ніщо не вказує на її славне минуле. А от давніше тут відбувались перші міські ярмарки. Рішення про їх проведення затвердив ще король Людовик І Великий. У 1853 р., після перенесення основної частини торгових рядів в инше місце, влада вирішила перетворити площу на парк. Терен засадили деревами, встановили лавки. Однак, коли після розпаду Австро-Угорщини чиновники залишили місто, площа перетворилась на небезпечне місце, де збирались переважно місцеві марґінали. Довший час тут була стоянка фіакрів і колодязь, водою з якого її щотижня мили. У 1921 р. чехословацька влада надала площі імя Ф. Корятовича. Зараз площа наповнена чисельними крамницями і має місце для паркування.

Щодо рівня прибирання Ужгород, принаймні до кінця ХІХ ст., мало чим відрізнявся від инших малих міст Центрально-Східної Европи. Лише раз н

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 5 6 7 8 > >>