Археологія Закарпаття

У XVI-XVII ст. Мукачівщина стала теренами боротьби між державою Габсбурґів і Трансільванією. У той час фортецю кілька разів нищили, перепродували

Археологія Закарпаття

Дипломная работа

Культура и искусство

Другие дипломы по предмету

Культура и искусство

Сдать работу со 100% гаранией
ро минуле.

Серед инших архітектурних памяток цікавими для мандрівника є залишки місцевої «чеської дільниці», яка була збудована на початку ХХ ст. Вона розташована у районі теперішньої середньої школи №1. Ще однією памяткою чеського перебування у місті є будинок міської ради, збудований у 20-ті роки для діяльности окружного уряду.

Перебуваючи у Хусті, варто здійснити огляд навколишніх теренів, які мають важливе значення для всього Закарпаття. «Долина нарцисів» - одна з них. Щовесни, у половині травня, за пять кілометрів від міста, в урочищі Кіреші, на висоті 180-200 м над рівнем моря, на площі у кілька гектарів розквітають тисячі квітів. Легенда каже, що мітичний Нарцис блукав цими краями і задивився у потічок Хустець, що тече серед мальовничої долини. Вода була чиста і прозора. Нарцис побачив себе у ній, як у дзеркалі, закохався і залишився назавжди. Доводилось чути, що колись нарциси навіть допомогли місцевим жителям вистояти у боротьбі проти ворогів. Коли останні захопили замок, люди, ніби в знак покори, зробили для них подушки, напхані квітами. Це був хитрий підступ, бо нарцис має сильні снодійні властивості, і, хто засне на такій подушці, може більше не прокинутись.[11,с.22-24]

ТЯЧІВ

Тячів - невелике, симпатичне місто у Хустській котловині, на правому березі річки Тиса, за 136 км на південний схід від Ужгорода. Воно населене привітними людьми, має гарну атмосферу. Майже через місто проходить українсько-румунський кордон. Через відносно невелику ширину річки місцеві рибалки спокійно ловлять рибу в територіальних водах сусідньої держави.

Докладний час його заснування не встановлено. Під час археологічних розкопок виявлено, що поселення тут існували уже принаймні від VІ-ІІІ ст. до н.е. У документах різних історичних епох трапляються назви: Thechew (1336), Techew (1406), Teczyo (1453), Thewche (1459), Tetso (1851). У літописах Тячів вперше згадується у 1329 р. у грамоті угорського короля Карла Роберта, де разом з Хустом, Вишковим, Довгим Полем і Сігетом був віднесений до статусу королівських міст. Усі населені пункти звільнялися від податків, а також грошових поборів і повинностей на користь місцевих феодалів. У 1406 і 1453 рр. подальші королівські грамоти підтвердили попередні рішення. 1551 р. населення одержало право вільно користуватися землею, випасати худобу у королівських лісах, ловити рибу, провадити безмитну торгівлю. Першу нотатку про герб міста датовано 28 червня 1701 року.

Тячів славний видатними постатями. З 1914 р. тут працював знаний угорський художник Шимон Голлоші, який був керівником Мюнхенської художньої школи і засновником творчого осередку художників у Нодьбані (Угорщина). Починаючи з 1904 року, він разом із своїми учнями щороку виїжджав із Мюнхена на етюди у Тячів. У 1914 році художник переніс до міста майстерню, котра була на лівому березі Тиси, біля підніжжя гори Нересен. Сьогодні на будинку, де жив митець, встановлено меморіальну дошку. 1 травня 1992 року у центрі міста громада встановила бронзове погруддя митця, виготовлене угорським скульптором Еміке Товтом.

На жаль, Тячів завжди більше, ніж инші міста краю, страждав від закарпатських повеней. Одні з найтяжчих з них стались у травні 1913 р. і восени 1937 р. Тоді загинуло багато людей. У травні 1970 р. вода знову прорвала дамбу і ринула до центру міста. За дві години Тячів повністю затопило. Особливий героїзм у порятунку людей виявили Б. Косенко і Шель Куно. На памятку про той рівень води його позначили на памятнику неподалік від місцевої районної поліклініки (вул. Жовтнева). Наступні великі повені стались у 1993 р. і 1998 рр.

Місто має три цікаві сакральні памятки - реформатський, римо-католицький і греко-католицький храми, і всі вони розташовані у межах головної вулиці.

У 1556 р. будівлю римо-католицького костелу, що був заснований ще у ХІІ ст. королем Ладіславом Великим, вже як Реформатський передали прихильникам кальвінізму. Його стеля викладена яскраво розмальованим кахлем. Храм реконструювали у 1748 і 1810 роках. До західного фасаду прибудовано триярусну дзвіницю із шатровим покриттям та годинником. Стіни храму укріплено міцними контрфорсами. Неф перекрито деревяним кесоном із розписами середини ХVІІІ ст. До 1944 р. тут була найбагатша бібліотека Мараморощини. На стінах храму є дві стели з іменами вірників, які загинули у Першій і Другій світових війнах.

Греко-католицька Церква Покрови Пресвятої Богородиці збудована у 1852 р. Однак, перші згадки про неї походять з 1801 р., коли вона ще була деревяною. Сучасні ікони і вівтар виготовлено у будапештських майстернях. На вежі церкви встановлено два дзвони: один роботи майстра Ф. Егрі (1924 р.), другий дзвін походить з м. Арад у Румунії і початково був відлитий для кафедрального храму в Сигеті. У 1948 р., після заборони Греко-Католицької Церкви святиню передали православній громаді.

Тячів має кілька монументів, які прикрашають і урізноманітнюють його ландшафт. Одразу при в'їзді до міста з боку м. Хуст на вул. Л. Кошута на честь 150-тої річниці з дня народження Тараса Шевченка споруджено памятник поету. У місті також є погруддя угорського патріота Лайоша Кошута. На цьому монументі також відзначено рівень води під час повені травня 1970 р. У центрі міста стоїть погруддя совєтського танкіста Вайди, який загинув під час боїв за визволення міста в 1944 році.[15,с.40-47]

СОЛОТВИНА

Свою славу поселення здобуло завдяки покладам солі, яку люди почали видобувати ще у прадавні часи. Селище розташоване на правому березі Тиси, між гірськими хребтами Склаван і Магура, упритул до українсько-румунського кордону. У літературі инколи зустрічаються старі назви Солотвина - Акнаслатина, Марамароська Солотвина, Слатинські Доли. Найдавніші згадки про селище походять з XIV ст. Початок промислового видобування солі перетворив його на важливий господарський і політичний центр. У середньовіччі і навіть у новий час сіль розглядалась як реальна грошова одиниця, тому правителі Угорщини, та й инші можновладці, приділяли розвитку Солотвини велику увагу.

Сьогоднішнє селище, окрім солекопів та Закарпатської обласної алергологічної лікарні, славне своїми майстринями-килимарницями. Про добробут місцевих мешканців та їх сусідів свідчать будинки, майже кожен з яких сміливо можна назвати витвором мистецтва. Инколи складається враження, що мешканці знають, як з-під землі, окрім солі, видобути ще й гроші, хоча, за достовірними поголосками, в окремих випадках це наслідки прибутків, отриманих від виробництва неліцензійної продукції. Однією з важливих туристичних розваг є місцевий аналог Мертвого моря - солене «Озеро Кунігунди». Щоб насолодитись цілющою купіллю, влітку на вихідні до нього прибуває кілька тисяч осіб. Згідно з легендою, мандруючи із своїм батьком королем Белою ІV королівна Кунігунда кинула в одну з місцевих шахт свій перстень. Коли вона вийшла заміж і переїхала до Польщі, перстень знайшли у селищі Вєлічка під Краковом місцеві солекопи.

З архітектурних памяток Солотвина можна відзначити Церкву Св. Архистратига Михаїла (1895 р.). Ще в 1751 р. джерела згадують про існування у селищі деревяної церкви, однак у 1784 р. вона повністю згоріла. Теперішня церква - це добротна мурована базиліка, яку закінчили у 1936 р. стараннями таких доброчинців, як єпископ Великовараданський Михайло Павел, про що свідчить памятна таблиця румунською мовою перед входом. У 1946 р., під час гонінь на Церкву, її тодішній парох Іван Марина був засуджений совєтською владою на 25 років каторги.

У жовтні 1976 року в Солотвиній почала діяти підземна лікарня на 260 ліжок. Тоді лікарня мала всесоюзне призначення, і лікарняні місця були пропорційно поділені між усіма республіками. На глибині понад 200 метрів тут лікують астму і туберкульоз. У підземних відділеннях постійна температура 22-23 градуси, відносна вологість - 20-26 відсотків, повітря асептичне, вміст мікробів у ньому у 5-7 разів менший, ніж на поверхні, немає радіації і впливу електромагнітних полів. Власне кажучи, лікує саме повітря, насичене біологічно активним аерозолем. Соляний масив має 85 кілометрів.

Дорогою від Тячева до Рахова у селі Ділове вченими Віденської цісарсько-королівської академії наук Австро-Угорської імперії було встановлено геодезичний знак, що символізує «Географічний центр Европи». Латинською мовою тут викарбувані слова - Locus Perennis. Dilicentissime cum libella librationis quae est in Austria et Hungaria confectacum mensura gradum meridionalium et paralleloumierum Europeum. MD CCC LXXXVII. (Постійне, точне місце. Дуже точно, зі спеціальним апаратом, який виготовлений в Австрії й Угорщині, зі шкалою меридіанів і паралелей, встановлений Центр Европи. 1887.) Трохи далі вже совєтські соцреалісти встановили, як альтернативу, стелоподібне творіння. Нещодавно до того додалося «архітектурне творіння» українського походження.[36,с73-77]

РАХІВ

«...Якби ви знали, який це дивовижний, майже казковий куточок, з густозеленими горами, з вічно шумливими гірськими ріками, чистий і свіжий, наче вчора народився. Ноша, звичаї... гуцулів-номадів, які проводять усе літо зі своїми стадами на вершинах гір, - настільки своєрідні й барвисті, що почуваєш себе перенесеним у якийсь новий, незнаний світ...» М. Коцюбинський

Рахів - найвисокогірніше місто України (820 м. н. р. м.). Найнижча його вулиця лежить на висоті 400 м, а найвища - на висоті 1000 м. Иншою особливістю міста є те, що тут занотовано одну з найбільших в Україні кількість гроз з блискавками (43 на рік).

Рахів бере свій початок у 1447 р. Доводилось чути окремі думки про якогось мітичного Раха, який заснував місто. Однак, більшість місцевих краєзнавців все ж переконані, що назва Рахів походить від слова «рахувати». Звичайно ж, гроші. Усі розповіді про відважні ватаги та їхні пригоди оперті на реальних фактах, бо окрему сторінку в житті Рахова відігравали контрабандисти. Вони активно користали

Похожие работы

<< < 10 11 12 13 14 15 16 17 > >>