Апеляційний процес

Виконавче провадження підлягає обовязковому зупиненню у випадках, передбачених ст.34 Закону «Про виконавче провадження»: смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання

Апеляційний процес

Контрольная работа

Юриспруденция, право, государство

Другие контрольные работы по предмету

Юриспруденция, право, государство

Сдать работу со 100% гаранией

Завдання 1.

 

Завдання розраховане на знання процесуальних норм щодо процедури забезпечення позову.

Як відомо, забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог. Точне й неухильне дотримання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають в справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ з метою захисту порушених прав, свобод або інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кому із практикуючих юристів не відомі проблеми, повязані із забезпеченням позову в цивільному судочинстві, кому з нас не доводилося наздоганяти вже пропущені (з різного роду причин) процесуальні строки для забезпечення позову? Забезпечення позову це вживання судом, в провадженні якого перебуває справа, необхідних заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання ухваленого рішення. Забезпечення позову спрямоване, насамперед, проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову, може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду. Законодавець передбачив можливість забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, у тому числі й на стадії апеляційного провадження, якщо заява про це надійшла до суду апеляційної інстанції або якщо це питання не вирішив суд першої інстанції. Оскільки, на відміну від ч.3 ст.151, п.7ч.1 ст.301 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК), у главі 2 розділу V не передбачає забезпечення позову на стадії касаційного провадження, у випадку надходження відповідної заяви вона повертається заявникові.

Як ми вже зазначали, згідно з ч.3 ст.151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо незастосування заходів по забезпеченню може утруднити або унеможливити виконання рішення суду. Щодо питання про забезпечення позову, то його вирішує суддя одноосібно або суд у судовому засіданні (залежно від стадії розгляду справи) у день надходження заяви. Постанова про забезпечення позову приймається в порядку, передбаченому ст.209 ЦПК. Постанова має містити мотивувальну частину, з обовязковим зазначенням мотивів, з яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що незастосування заходів по забезпеченню, може надалі утруднити або унеможливити виконання судового рішення, а також наводиться посилання на закон, яким суд керувався при прийнятті рішення.

У своїй Постанові №9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (надалі Постанова), Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що за змістом ч.1 ст.151 Цивільного процесуального кодексу України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви осіб, що беруть участь у справі. Вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч.1 ст.152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому при наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, встановлених ч.4 зазначеної статті. Неприпустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, які набрали законної сили. Від забезпечення позову потрібно відрізняти окремі дії, які вживаються у звязку із судовим спором самими сторонами.

Отже, забезпечення позову здійснюється за письмовою заявою особи, що бере участь у справі. За власною ініціативою суд забезпечувати позов не може. У заяві про забезпечення позову в обовязковому порядку вказуються:

  1. причини, у звязку з якими потрібно забезпечити позов, тобто обґрунтування, чому незастосування заходів по забезпеченню може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, і чому саме. При цьому заявник виходить із припущення про ймовірність таких дій і не зобовязаний предявляти суду відповідні докази;
  2. вид забезпечення позову, що має бути застосований, з обґрунтуванням такої необхідності (тобто вказівка на спосіб забезпечення позову, який, на думку заявника, є найбільш адекватним);
  3. інші відомості, необхідні для забезпечення позову (наприклад, якщо заявник просить суд застосувати такий вид забезпечення позову, як заборона вчиняти певні дії, то в заяві необхідно вказати, про які самі дії йдеться; місцезнаходження майна; найменування осіб, в яких перебуває майно відповідача тощо).

За загальним правилом, забезпечення позову здійснюється після відкриття провадження у цивільній справі. У випадку подання заяви про забезпечення позову до дати подання самої позовної заяви, заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів від дня винесення постанови про забезпечення позову. Однак коментована стаття не передбачає жодних наслідків неподання позовної заяви, що може стати підставою для зловживання з боку заявника. Як свідчить судова практика, у випадку закінчення десятиденного строку суд, який вжив заходів по забезпеченню позову, зобовязаний їх скасувати за власною ініціативою, якщо особа, за заявою якої вжиті заходи, не надасть доказів звернення до суду з відповідним позовом.

При розгляді цивільних справ, судами враховується те, що в справах окремих категорій позови можна забезпечувати за допомогою спеціальних заходів, які регулюються нормами відповідних законів (наприклад, ст.53 Закону України від 23 грудня 1993р. №3792XII у редакції Закону від 11 липня 2001р. №2627-ІII, з наступними змінами «Про авторське право й суміжні права»).

Виходячи із практики застосування цивільного судочинства, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має право:

  1. з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, переконатися в тому, що між сторонами дійсно виникла суперечка й існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;
  2. зясувати обсяг позовних вимог, дані про відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суди враховують те, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, що здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права які можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого субєкта користуватися й розпоряджатися власним майном іноді призводить до необоротних наслідків як у бізнесі, так і в особистому житті [2].

У своїй Постанові Пленум Верховного Суду України звернув увагу суддів на те, що при розгляді справ, предметом яких є оскарження рішення загальних зборів господарського товариства, судам необхідно враховувати, що заборона проводити такі збори порушує право на участь у них тих учасників, які не оскаржили це рішення. Загалом суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які повязані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, забороняти скликати загальні збори акціонерів товариства, складати список акціонерів, які мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів і приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо). У справах про захист трудових або корпоративних прав не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільнення позивача з роботи й зобовязання відповідача та інших осіб не вчиняти перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обовязків, оскільки в такий спосіб суд фактично постановляє рішення без розгляду справи про суті.

Слід зазначити, що на відміну від ЦПК 1963р., теперішній кодекс розширив види забезпечення позову, додавши такі, як обовязок вчинити певні дії й передати річ, що є предметом спору, на зберігання іншим особам. Як відомо, найпоширенішим видом забезпечення позову є накладення арешту на майно або кошти, які належать відповідачеві й перебувають у нього або в інших осіб. Згідно із Законом України «Про виконавче провадження», арешт майна полягає в процедурі його опису, оголошенні заборони розпорядження ним, а якщо буде потреба в обмеженні права користування майном. Види, обсяги й строк обмеження права користування майном установлюється державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника, необхідності використання й інших обставин. Арешт накладається також на кошти та інші цінності боржника, які перебувають на рахунках і внесках або на зберіганні в банках або інших фінансових установах. Згідно з п.1ч.1 ст.152 ЦПК, позов майнового характеру забезпечується шляхом накладення арешту на майно або кошти, які належать відповідачеві й перебувають у нього або в інших осіб. На підставі цього пункту, з метою забезпечити виконання судового рішення в майбутньому, можна накласти арешт також на випущені в будь-якій формі акції, які належать відповідачеві й перебувають у нього або в інших осіб, оскільки такий арешт не зупиняє й не обмежує інші права учасників товариства, у тому числі право на участь в управлінні останнім, на одержання інформації про його діяльність тощо.

Як відомо, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, у день надходження заяви, без повідомлення відпо

Похожие работы

1 2 3 4 > >>