Антифашистський рух опору на Хмельниччині в роки Другої світової війни

Основними діями учасників антифашистського руху були розповсюдження даних про реальний хід подій на фронті, зрив відправки молоді в Німеччину, навмисне

Антифашистський рух опору на Хмельниччині в роки Другої світової війни

Курсовой проект

История

Другие курсовые по предмету

История

Сдать работу со 100% гаранией
ьниками південних районів області. На той час була відома і молодіжна підпільна організація міста Камянець-Подільський, яка також включала у себе молодь з навколишніх сіл. Організаторами і керівниками групи були студенти Вілен Поворін та Дмитро Мозолевський. Група налічувала близько 40 юнаків. Вони займалися в основному агітацією проти окупаційної влади, розкривали злочинні наміри німців під час відправки молоді у Німеччину.

Група О.Павлюка змонтувала радіоприймач та організувала доведення до населення інформації, що передавало радянське командування щодо ходу бойових дій на фронті. Вони спочатку писали листівки від руки, а з часом в них зявилася можливість їх друкувати.

Поступово підпільники перейшли до більш активних дій проти окупантів. Павлюківці в листопаді 1941 року ліквідували в районі залізничного вокзалу великий склад з продовольством, знищили до двох десятків гітлерівців.

Активними стали диверсійні дії підпільників: вони неодноразово перерізували кабель звязку, псували заводське обладнання підприємств, які працювали в інтересах німців, саботувало відправку молоді у Німеччину.

Чимало жителів камянецьких сіл входили до складу підпільної антифашистської організації О.Павлюка. Від неї розпочали свою діяльність підпільні організації, що створювались безпосередньо у селах. Так, у 1942 році в селі Нігин була створена крупна підпільна організація. Вона мала радіоприймач і розповсюджувала оперативні зведення Радінформбюро, закликала сільчан не виконувати розпорядження окупаційної влади. Наступного року нігинські підпільники приєдналися до партизанського загону і разом брали участь у бойових операціях.

У Старій Ушиці підпільну групу, що складалась із 20 чоловік, очолив колишній прикордонник С.Захаров. Група підтримувала постійний звязок з партизанським загоном М.Міносяна. В лютому 1944 р. підпільники разом з партизанами спалили нафтобазу і вивели з ладу телефонну станцію в селі Грушка, а в березні знищили штаб фашистської військової частини, що намагалася переправитись через Дністер.

Широко відомим став партизанський загін імені Боженка. Він почав свій шлях у червні 1943 року в Оринині. Командиром загону став колишній офіцер Радянської Армії майор П.Заплатинський, його заступником - С.Березовський. В цей загін входило 22 чоловіка. Майже у кожному селі партизани загону мали надійних людей, від яких одержували потрібну інформацію, матеріальну допомогу. Боженківці провели багато атак на німецькі гарнізони, військові обєкти.

Таким чином, ми бачимо, що мешканці півдня Хмельницької області також прийняли участь у антифашистському русі. Хоча партизанські загони та підпільні організації були невеликими як за численністю так і за загальною кількістю, але факт наявності таких організацій свідчіть про існування руху опору окупантам на Камянеччині. Дії підпілля і партизан не дозволяли загарбникам спокійно відчувати себе на українській землі.

 

4. Діяльність підрозділів ОУН-УПА на території Хмельницької області

 

Дані щодо участі підрозділів ОУН-УПА в русі опору окупантів під час війни не набули однозначного офіційного тлумачення. Наприклад, у Книзі Памяті України, що підготувало до друку і випустило у світ Хмельницьке видавництво Поділля (1997 р.), немає жодного згадування про діяльність цих груп на території області. А вже в Книзі Памяті України, що надрукована та вийшла у Києві, такі дані є. Діям загонів ОУН-УПА в ній присвячений цілий розділ: Націоналістичні збройні формування. Зокрема, в цьому розділі йдеться мова і про діяльність оунівських загонів на теренах Поділля.

Підсумовуючи матеріал, що викладений у цьому розділі, можна зробити висновок, що на території Хмельницької області діяльність ОУН-УПА була практично мізерною. Треба згадати, що до 1939 року Хмельницька

(на той час - Камянець-Подільська область) була прикордонною зоною, що входила до складу Радянського Союзу. Націоналістичні, демократичні, визвольні та інші рухи жорстоко переслідувалися сталінською владою. Про рух українців для отримання незалежності взагалі не могло бути мови. Вся пропаганда більшовицького режиму на Хмельниччині як і по всій радянській Україні була спрямована на втілення ідей пролетарського інтернаціоналізму, вірності завітам Леніна. Розгалужена мережа радянських і партійних органів ретельно контролювала будь-яке інше мислення та жорстоко переслідувало його.

Інший стан справ був на Західній Україні. Хоча тут і мало місце протистояння між польською владою та корінними мешканцями Галичини і Волині, але демократичні європейські засади дозволили утворити національні політичні організації для боротьби за незалежність України, головною з яких була Організація українських націоналістів. Прибічники ідеї самостійництва існували по всієї території Західної України, тому тут, ще до німецького нападу на СРСР, були утворені і існували місцеві організації, які готові були вести рішучу боротьбу проти поневолювачів українського народу. Хмельничани навіть мали родичів в селах, які волею долі опинилися в іншій державі, і могли при нагоді підтримувати між собою звязки.

Можна сказати, що літо 1941 року виявило значні розбіжності ідеологічного характеру між українським населенням Сходу і Заходу. Вони відображалися у ворожому ставленні одне до одного. Особливо яскраво це виявлялося саме на території Хмельницької області, де ідеологічні опоненти опинилися у тісному контакті і могли впливати одне від одного не тільки ідеями, а й безпосереднім прикладом. Я вважаю, що Хмельниччина разом з іншими центральними областями в цьому плані були унікальними регіонами, де різна ідеологія під час війни існувала поруч без усіляких кордонів.

Історичні джерела свідчать про спроби проникнення під час війни представників одного протиборчого угрупування на територію іншого. Причому, наскільки я зрозуміла, кожне угрупування ретельно охороняло свою територію від інших.

Безперечно, рішучим діям як партизанського руху Хмельниччини, так і оунівським збройним формуванням, які знаходилися поруч, у сусідньої Рівненської області, в значній мірі заважало те, що їм обидва приходилося діяти у підпіллі від німців. Крім того мали місце численні збройні сутички між цими різними представниками українського руху опору. Про факти таких збройних конфліктів широко йдеться у київської Книзі Памяті. Разом з тим ця Книга не нагадує жодного факту участі озброєних підрозділів ОУН-УПА проти німецьких окупантів на території Хмельницької області.

Немає прямої вказівки щодо дій оунівського руху на території Хмельниччини і в книзі Нариси історії України А.Жуковського і О.Субтельного, які доволі ретельно підішли до викладення матеріалу щодо часів німецько-фашистської окупації. Вони, в основному, вказують на Галичину, Волинь та Житомирщину як основні райони діяльності національних формувань. Хмельниччина залишилася осторонь від активної діяльності груп Бандери.

А ось Володимир Косик у своєї монографії Україна і Німеччина у Другій світовій війні двічі вказує на факти діяльності ОУН-УПА на території Хмельниччини. По-перше, він приводить витяг з німецького донесення щодо стану справ на територіях, що захоплені. В цьому донесенні, котре було написано наприкінці липня 1941 року, йдеться про поширення оунівського руху, яке охопило не тільки Волинь і Галичину, а й перекинулося на Поділля. Вказуються міста Чемірівці і Камянець-Подільський (південь області), де в цей час йшло широке розповсюдження листівок від імені руху Бандери з закликами виступати проти дій німецьких окупантів.

Інше згадування В. Косика щодо Поділля відноситься до періоду січня-квітня 1943 року. Він пише, що за оцінкою німецького командування, генеральна округа Волинь-Поділля в значній мірі була підвернена впливу антифашистського руху. У більшості її районів німецька адміністрація існувала лише в районних або окружних центрах, а сільська місцевість була повністю у руках повстанців і частково (на півночі) в руках радянських партизанів. Німці оцінювали південь Поділля як найбільш стабільний район: …на півдні Поділля було мало лісів і тому ситуація там була краща, так що в багатьох районах там ще трималася німецька влада

Генеральний комісар Волинь-Поділля направив кілька донесень про загальну ситуацію у його генеральній окрузі. В одному з них він вказував на те, що менші банди, мабуть, українських націоналістів, почали зявлятися і на Поділлі в районах Ярмолинців і Камянця-Подільського.

Володимир Яцентюк, мешканець с. Крупець Славутського району Хмельницької області попри досліджень видатних істориків свідчить про наявність націоналістичної організації на території Славутського району (це - північ Хмельницької області). Володимир Яцентюк - учасник цього руху, безпосередній свідок тих подій, що відбувалися під час війни на землях Хмельниччини. Його спогади, а також дослідження місцевого журналіста Миколи Руцького були опубліковані в Славутської районній газеті Трудівник Полісся (публікації: Істину не можна спаплюжити, Стрільчику січовий, чого зажурився?, Поки жити, доти й боротися).

За матеріалами цих статей, українське націоналістичне підпілля в Славутському районі почало існувати з перших місяців війни. Місцеві підпільники тримали звязок з оунівцями сусідніх районів Рівненської області. Осідками націоналістичного руху на Славутчині стали села Крупець, Киликиїв.

Організатором Крупецької підпільної групи За Україну був місцевий житель учитель математики Іван Олійник. Він згуртував навколо себе біля 20 односільчан. Спочатку вони проводили агітаційну роботу серед селян, в ході якої провадили у життя ідеї незалежності України - як без німців, так і без більшовиків; спонукали розбирати колгоспну землю, реманент і худобу. Потім їх методи стали більш активними: вони спасали євреїв від розстрілів, молодь - від робіт в Німеччині, повідомляли селян округи про німецькі облави (деякі з них служили в німецькій управі і завжди мали найбільш достовірну інформ

Похожие работы

<< < 1 2 3 4 >