1. Початк граматичнох традицiх 2. Теоретичне пiдгрунтя кодифiкаторнох галицьких мовознавцiв 3. Специфiка наукового пiзнання лiтературнох мови

Однак праці Й.Домбровського це спроба науквого пояснення проблем класифікації і статусу словянських мов взагалі, і проблем, повязаних з українською

1. Початк граматичнох традицiх 2. Теоретичне пiдгрунтя кодифiкаторнох галицьких мовознавцiв 3. Специфiка наукового пiзнання лiтературнох мови

Сочинение

Литература

Другие сочинения по предмету

Литература

Сдать работу со 100% гаранией
анні літературної мови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Теоретичне підгрунтя кодифікаторської діяльності галицьких мовознавців.

Мовознавці Галичини починали пізнання літературної форми української мови в умовах мегасоціуму Австро-Угорщини, який обєднав духовне надбання різних народів словянських і не словянських отож дослідники були знайомі з результатами наукових досліджень із культурно-історичного ареалу, що мав центр у Відні. Українці Російської імперії з огляду на економічну, адміністративно-державні і політичні звязки, а також звжаючи на російську літературну мову як основний засіб мовноївзаємодії належали вже до іншого культурно-історичного простору.

Розміщення Галичини на межі цих двох ареалів західноєвропейського та східноєвропейського уможливлювало досту п до наукової практики різних вчених. Тому граматичні праці І.Могильницького містять посилання на твори Й.Добровського, В.Копітара, П.Шафарика, М.Лооносова, М.Ггеча, О.Павловського, О.Востокова. Й.Лозинський у своїх працях апелює до поглядів Й.Добровського, П.Шафарика, В.Копітара, П.Павловського, О.Бодякського, Я.Грімма. Як засвідчують праці Я.Головацького, Вінг теж звертається до творів Й.Добровзького, В.Копітара, П.Шафарика, О.Востокова, М.Надеждіна, М.Максимовича, М.Крамзина, Бандтне, В.Даля, М.Цертелева, Й.Гердера.

Цілком логічно рпипустити, Взаємозвяязок між Європейським науковим контекстом був значно глибшим, ніж це може відобразити система пояснень у мовознавчих дослідженнях. І як підтверження цього маємо міркування О.Маковея про одну із причин виступу Й.Лозинського із статею про правописну тему O uprowadzeniu alecadta polskiego go piminnictwa rusciego орієнтацію на правописну практику у південних словян на початку XIX ст. А це ознучає, що Й.Лозинський зважає а) на критику В.Клпітаром основ російської азбуки у Grammatik der Slarishen Sprache in Krain, Krnthen and Steyermark (1808р); б)на ідею укладання латинської азбуки для усіх словн, яку випустив А.Пухмаєр, за що його критикував Й.домбровський; в) на зреформований Вуком Каджичем сербський правопис у праці Wuks Stephanowithsch Kleine serbische Grammatyk, verdeutscht und mit einer Vorrede von Jacob Grimm(Leipzig und Berlin 1826); г) на міркування П.Шафарика у праці Geschichte der Slavichen Sprache und Literatur (Ofen,1826). Тобто ідеюю Й.Лаврінського про латину в письменній практиці можна несподівано побачити в іншому контексті правопису, який би тільки сприяв єдності словянських мов.

Знання праць Й.Домбровського. Завдяки працям цього вченого Європа дізнається про славістику як науку. Діяльність дослідника відбувається на переломі двох епох раціоналізму і романтизму. У своїх творах він вказував … на красу й досконалість церковнословянської мови та на ті користи, що їх церковно словянські мови можуть з цеї високо культивованої мови найстаршогописменства більшости Словян. Такі думки протистояли полокофільогічним настроям української інтелігенції в Галичині і скеровували їхні міркування про літературну форму в нове русло: з одного боку, разом з пошаною до церковнословянською мови повертали пошану і любов до рідного слова (так вони бачили, що Й.Домбровський знає староукраїнські літературні памятки); з другого боку, вони культивували і потребу в Галичині книжної мови; а з третього вони були тим грунтом, на якому виростали вже власні погляди галицьких мовознавців. Щодо останього то показовими є погляди І.Могильницького про самостійність і окремленість української мови від інших, до яких так і не прийщов Й.Домбровський.

Й.Домбровський виступає прихильником обєднання словянських діалектів з допомогою однієї літературної мови. Тому виступив проти роздроблення словянського світу на багато літературних мов; розвиток словянських мов видавався йому занепадом старих досконалих форм і тому він закликав, щоби при творенні літературної мови спірати її на традиціях старої словянської кулатури. Не дивно, що саме під впливом таких думок у галичан формується ідея мовної культури і мовної свідомості, яка їх привязувала до памяток старого письменства; звідси ідея літературної мови на народній основі ще не мала перспективи не тільки розвитку, але й навіть появи.

Однак праці Й.Домбровського це спроба науквого пояснення проблем класифікації і статусу словянських мов взагалі, і проблем, повязаних з українською мовою зокрема. Проаналізувавши кореспонденцію Й.Домбровського з різними словянськими мовознавцями, взявши до уваги праці Й.Домбровського, К.Чехович висвітлює думку Домбровського про українську мову. 1. Й.Домбровський знає українські землі, хоч там і не був; так, у промові перед цісарем Леопольдом II у 1791р він подає статистичні дані про населення словянських країн і про Галичину зокрема; зазначаючи, Що її населення 2580769 жителів, означаючи їх терміном ruзish руський; 2. Від польського вченого Бандтневін мав приклади живої української мови з околиць Заліщини та 65 українських пісень з галичини; 3.Цікавиться Буковиною і Великою Україною, має зразки української мови від невідомого харківського кореспондента. 4. Першу граматику української мови О.Павловського отримує тількиу 1826р (Що і позначилось на його міркування про статус української мови). 5. На означення української мови вживає назви Russia minor (Латинська назва України), Russia alba ma Russia magna (про Білорусію і Росію) 6. Термін russisch у Й.Домбровського багатоозначальний: означає або східнословянські мови, або ро сійську літературну мову, або кожну східнословянську мову зокрема. 7. Термін ruthenisch синонім до russisch, у листах К.Чехович знаходить ще одну назву lingua russica. 8. Й.Домбровський звертає увагу на різницю між українською та російською мовами К.Чехович припускає, що Й.Домбровський міг бачити мішанину церковнословянської, української і польської мов у літературних памятках, тому очевидно пояснює собі як явище упадкове, яке мало доказуват нездатність української мови до вищого культурного життя. 9. Дивиться на українську мову через призму поширених серед російських і німецтких мовознавців поглядів, що українська мова це лише російський діалект, попсований польськими впливами.

Погляди Й.Добровського на українську мову виникли і під впливом його геополітичного критерію, застосованого до класифікації словянських мов: з огляду на розуміння історичної ролі конкретного народу, його історичної сили колись і тепер. Звідси великі могутні народи, здібні творити власні держави, є для Добровського репрезентантами головних, т. зн. такуючихсловянських мов(цю думку проповідує в 1792р у першій класифікації словянських мов в праці Geschichte der Bhmischen Sprache und literatur)

Крім того в Й.Добровського була ідея можливих переходів між словянськими мовами через географічне положення в минулому і сучасному, вона привела його, по-суті, дол ідеї генеалогічного підпорядкування мов. Звідси в Домбровського виникає теорія про походження кілкох словянських мов з однієї спільної прамови, причому для підтримки такої теорії притягаються спільні язикові прикмети.

Думки про поділ словянських мов на 5 основних (Як зазначає К.Чехович: 1. Russisch, 2. Pohlnisch, 3. Illyrisch, 4. Croatish, 5. Bhmisch), обгрунтовані в 1792р, через два роки змінюється. Усі словянські мови поділяє тепер уже на два класи східні і західні мови, а кожен клас надалі диференціює. До східних (або південних мов) належать russian і serlica, до західних (або півнвчних) polonica і bohemica. Крім цих головних мов серед словянських Й.Добровський виділяє ще мови мішані або посередні, які мають ознаки від обох класів. Саме такою мовою він вважає українську, однак і тут його погляди змінюють, оскільки вважає її промвжною між сербською та російською, а пізніше між російською та польською.

Й.Добровський дає галичанам важливу ідею ідею плекання мови, яке охоплює її студіювання, аналізу граматичної структури і лексичного багатства, з одного боку, і розуміння літературної мови як засобу вищого культурнолго життя. За цим крилися глибокі думки кодифікації літературної форми і її функціонаьне навантаження у суспільстві. Тому не дивно, що для Й.Добровського лише та словянська мова могла мати статус самостійності, яка мала граматику, словник і літературу цією мовою.

 

 

 

 

Похожие работы

< 1 2