1. Початк граматичнох традицiх 2. Теоретичне пiдгрунтя кодифiкаторнох галицьких мовознавцiв 3. Специ...

Однак праці Й.Домбровського це спроба науквого пояснення проблем класифікації і статусу словянських мов взагалі, і проблем, повязаних з українською

1. Початк граматичнох традицiх 2. Теоретичне пiдгрунтя кодифiкаторнох галицьких мовознавцiв 3. Специ...

Контрольная работа

Литература

Другие контрольные работы по предмету

Литература

Сдать работу со 100% гаранией

Вступ

  1. Початк граматичної традиції
  2. Теоретичне підгрунтя кодифікаторної галицьких мовознавців
  3. Специфіка наукового пізнання літературної мови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Початк граматичної традиції

Після поділу Польші у 1772р Галичина потрапляє у склад Австро-Угорської імперії, маючи такі культурні показники: українські шляхта і міщанство (вищий прошарок) асимільовані польською культурою, духовенство (середній стан) і слеянствоукраїнці за національністю і греко-католики за віросповіданням, а культурноосвіченою є лише одна українська верствасвященники. Не дивно, що все культурне життя українців Галичини того часу зосереджуються навколо Ваиліанського чину. Саме ченцівасиліанці стають ініціаторами нових шкіл; маючи власні лрукарні в Почаєві та Києві, видають книги церковнослов'янською

українською або майже чистою українською мовами" 1) . Так, після 1772р у Галичині з'являються твори духовного і зрідка світнього змісту, як-от: "Народо віщаніє" або "Слово к народу католіческому" (1778р), "Бесіди парахіяльні" (1789р), "Книжиця для господарства" (1788р), "Політика свідка" (1790р). Досліники вважають, що твори написані мовою, хоч і не чистою українською, але вже наближеною до неї.

Однак прихильникосвіченого абсолютизму цісар Йосип II закриває більшість греко-католицьких церков і монастирів, вважаючи, що церква повинна підлягати державі і цому, цісареві. Звідси зменшується і культурна праця ченців-василіан.

Нова надія на духовний розвій у галичан з'являється з відкриттям у 1787р при Львівському університеті українського відділу, богословні та та філософські науки. У цей час виникають спроби читати лекції не тільки латинською мовою, але й тодішньою книжною українською. Правда, вся наукова традиція викладачів написанатаки іноземними мовами (латинською німецькою і польською). В університеті працюють вчені, які в тій чи іншій мірі актуалізували деяку форму літературного викладу, а саме: Петро Лодій (до 1801), Модест Гриневецький (1758-1823), викладач богословія; Арсеній радкевич (1759-1821), викладач схдних мов; єпископ Микола Скородинський (1757-1805), О. Гарасевич (1763-1830). Наскільки це було проблематичним, засвідчують рукописні матеріали Я.Головацького про П.Лодія, теоретичної і практичної філософії, викладача математики і нумізматики. За часів його діяльності "въ школахъ усюди вчили класичної латинської мови, а народних мов не допускали до практики викладання", однак П.Лодій тільки маттематику читає польською мовою, інші ж дисципліни тогочасною книжною українською: Языкъ той був нэ словяньский церковный, нэ руский народный, але книжный, злотеный из обох".Зрозуміло, що П.Лодій, започавши таку мовленнєву практику у вищій школі стоїть перед фактом і термінотворення, і перекладу. Ці проблеми йому приходиться вирішувати самостійно, однак його діяльність стає зразком для інших, майбутніх, літературної форми української мови.Очевидно, в своєму імпліцитному вияві і починається теоретичне пізнання цієї форми і досвід такого авторитета, яким був у науці П.Лодій для галичан, дає для інших зразок компромісного, як на наш час, але цілком вмотивованого в пору Лодія шлях побудови літературної форми "из обох"книжної і народної.

Позитивну роль П.Лодія у формуванні літературної мови в Галичині у свій час підкреслює М.Возняк: "Як ся мова якою писав Лодій, була би вдерталася у школах, від неї легко було перейти до народної мови"

На жаль,український відділ при Львівському університеті проіснував лише до 1809р., так і не зреалізувавши свого внеску у витворення літературної форми української мови. Через німецьку, польську та чеську літературу в Галичину приходять ідеї романтизму. Вони проявлялися в зацікавленні народною мовою, піснями, народним життям, старовиною. Саме серед священників і виникає увага доживої української народної мови, української творчості.

Чи не найшвидше ці ідеї зреалзувались у проповідях українською мовою, причому навіть не в Галичині, а у Відні, актуалізуючи потреби літературного викладу.

Так, перший парох греко-католицької церкви св.Варвариу Відні о.Єронім стрілецький (1733-1833) свої проповіді продовж 20-ти років виголошує українською (у той час як у Галичині тільки польською ). На думку дослідників, саме він укладає першу граматику тодішньої української літературної мови, шо становить перехід від церковнословянської до української мови. Очевидно, це було у 1777р перед цого поїздкою до Відня, граматка має назву Grammatyka (ruska) krotka przez Streleckiego(надрукована в Почаєві без вказівки на рік. Вважають, що саме її, ймовірно, мали Снігурський та Пасловський, наступні укладачі граматики руської мови.

І.Лаврівський (1773-1820) ректор Лвівської греко-католицької семінарії, канонік у Перемишлі першим у Галичині починає виголошувати проповіді українською мовою, яку вже вважає самостійною і окремою від інших словянських мов. Цей дослідник працює над укладенням тлумачного словника української мови, укладає буквар, збирає матеріали до української історії.

П.Пасловський (1792-1846) парох церкви св.Варвари у Відні теж виголошує проповіді українською мовою, укладає навіть з них збірник. Пише рукописну граматику української мови. На думку М.Возняка, саме вона служить основою для першої друкованої української граматики в Галичині граматики Й. Левицького.

І. Ольшовський (1784-1804)парох при церкві св.Варвари в одному з листі до Віденськоїконсисторії у 1812р уже підкреслює відмінність живої української мови від мови літературної.

І.Снігурський (1784-1847) як парох при церкві св.Варвари у Відні з 1812р виголошує проповідь українською мовою (до нього це робили І.Стрілецький і І. Ольшовський). Прогресивний діяч свого часу, який ширить ідеї щодо окремішності української мови від інших, її самостійність. Дбає про розвиток української свідомості в представників духовенства Підтримує прогресивні починання серед молодшого духовенства І.Могильницького, І.Лаврівського, Й.Лозинського, Й.Левицького. Залешились твори в рукописному варанті, серед них і проповіді українською мовою. Яскравим свідченням года них дослідників до літературної форми є рукописні граматики. Наприклад, П.Паславський залишив Скорочену руську граматику і збірник проповідей, які, нажаль, згоріли. І.Лаврінський почав працювати над своєю граматикою у 1815р; У листі до О.Востокова В 1822 він уже згадує, що праця наближається до завершення, однак і на період 1832р все ще бракувало останньої частинисинтаксису (цікаво, що перша друкована граматика в Галичні Й.Левицького Grammatik der ruthenischer oder klein-russischen sprache in Calizien (Перемишль, 1834 ) присвячена саме І.Лаврінському). Працював над своєю граматикою і І.Могильницький (1777-1831). Відомо, що митрополит М.Левицький просить дозволу на друк цієї праці в губернатора гр. Тааффевже 18 вересня 1823р. Після клопотань зявляється повідомлення від 10 лютого 1824р, що друкови рукописи не стоїть нічого на перешкоді .2

Як бачимо завдяки діяльності греко-католицьких священників у галичині починається відлін власної граматичної традиції, яка стає базою у формуванні знання про українську літературну мову. Тому вважаємо, що початок наукового пізнання літературної форми має свої особливості.

По-перше, воно відштовхується від знання церковнословянської мови, чого не трапилось у граматичній традиції східної України. Перша граматика української мови О.Павловського (1818р) орієнтується на живу народну мову. З цього часу окреслюється дві традиції наукового пізнання літературної форми. Представники першої, щ найшвидше зароджується в Галичині, зазнали впливу церковнословянської мови; на думку М.Драгоманова, не посміли узяти за основу своїх виводів граматичних малоруську простонародну мову, а намішали з нею у свої граматики и церковних и російських елементів.Представники другої традиції, що зароджується дещо пізніше, ніж у Галичині, орієнтуються на живу народну мову.

По-друге, печаток наукового пізнання літературної форми зазнає впливу збоку граматичної теорії, яка стає своєрідним орієнтиром у виробленні галицькими дослідниками власої традиції розуміння сучасності літературної мови. Так, починається граматична теорія для галичан від граматики М.Смотрицького і закінчується діяльністю славістівкінця XVIII і початку XIXст, як от: Й.Добровського , В.Копітора, П.Карамзина, М. Греча, Лінде, О.Востокова та ін., у працях, яких знову зачіпалася проблема звязку церковно словянської мови з національними літературними мовами. Про те в якій мірі фактор звязка відіграє свою роль у формуванні граматичних погляідв, засвідчує діяльність І.Лаврінського. Ставши ректором греко-католицької семінарії, він добровільно починає викладати українську мову. Зрозуміло, що постає перед проблемою підручника, оскільки граматика М.Смотрицького для цього непридатна . Очевидно, моделював літературну форму в дусі галицької граматичної традиції, бо як тільки ознайомився з граматикою О.Павловського, приступив до праці над нолвим варіантом свого підручника. Цей момент виразно ілюструє орієнтирів у теоретичному пізн

Похожие работы

1 2 >