Право рабовласницької Індії

Закони Ману, дають опис індійських варн. Перші варни були привілейованими: брахмани варна, до якої увійшли знатні жрецькі роди, і

Право рабовласницької Індії

Контрольная работа

Юриспруденция, право, государство

Другие контрольные работы по предмету

Юриспруденция, право, государство

Сдать работу со 100% гаранией
тні по-європейськи вільного ринку і приватної власністі. Іншими словами, в структурному плані Індія цілком належить до традиційного Сходу і не має нічого спільного з античністю, хоча індоарії генетично досить близькі стародавнім грекам (мається на увазі їх індоєвропейська спільність).

Не зважаючи на відмінність цивілізаційного типу, в Древній Індії в період коли були створені Закони Ману стали добре розуміти різницю між власністю і володінням, і охороні приватної власності приділяється значна увага.

Закони свідчать про глибоке майнове розшарування індійського суспільства. Не дивлячись на збереження громадських і патріархальних відносин в індійському суспільстві, одержала значний розвиток приватна власність. Об'єктами приватної власності були: раби, худоба, зерно, домашній інвентар.

Закони указують сім можливих способів виникнення права власності: спадкоємство, отримання у вигляді дару або знахідки, покупка, завоювання, лихварство, виконання роботи, а також отримання милостині. У Стародавній Індії був відомий і такий спосіб придбання права власності, як давність володіння (10 років). При цьому підкреслювалося, що тільки при законному підтвердженні людина з володільця перетворювалася на власника. Набувати речі можна було тільки у власника. Доводити право власності посиланням на добросовісне володіння заборонялося. Якщо у добросовісного набувальника виявлялася вкрадена річ, вона поверталася колишньому власнику.

Серед основних видів власності Закони називають землю. Земельний фонд країни складали землі царські, громадські, приватних осіб.

За незаконне привласнення чужої власності (чужої ділянки землі) накладався великий штраф, привласнювача чужої землі оголошували злодієм.

Втручатися в справи власника заборонялося. У Законах Ману говориться, що, якщо не власник поля засіває чуже поле своїм насінням, він не має права одержувати урожай. Лише сам власник землі вирішував питання про свою землю, яку він міг продати, подарувати, закласти, здати в оренду. Закони Ману охороняють і рухоме майно. Найбільш значним з нього було: раби, худоба, інвентар [7].

 

3.2 Зобовязальне право

 

Зобов'язальні відносини одержали в Законах Maнy досить ретельну розробку. У законах регламентуються договори: купівлі-продажу, позики, дарування, перевезення і ін. В основному в Законах йдеться мова про зобов'язання з договорів. Детально описується один з найдавніших договорів договір позики. Закон твердо встановлює непорушність і спадкоємність боргових зобов'язань. Якщо боржник не міг сплатити боргу в строк, він повинен був його відпрацювати. При цьому кредитор, що належав до нижчої касти, не міг примусити відпрацьовувати борг боржника, що належить до вищої касти. Особа вищого походження, ніж кредитор, віддавало борг поступово. Допускалося отримання боргу за допомогою сили, хитрості, примушення. Після сплати боргу з відсотками боржник ставав вільним. У разі смерті боржника борг міг перейти на сина і інших родичів померлого [4].

Багато уваги приділяють закони Ману договору позики. Встановлюється максимальний розмір відсотків (2% у місяць для брахмана, 3% для кшатрія, 4% для вайшиї і 5% для шудри). Указуються засоби забезпечення: серед них поручительство іншої особи і застава речі [7].

У Стародавній Індії був відомий і договір оренди землі. Цей договір набув поширення у зв'язку з проникненням в общину процесу майнової диференціації. Общинники, що позбулися землі, були вимушені орендувати її. Договір купівлі-продажу також згадується в законах Ману. Договір вважався дійсним, якщо здійснювався у присутності свідків, а як продавець виступав власник речі. Закон встановлював певні вимоги до предмету договору і забороняв продавати товар поганої якості, недостатній по вазі. Впродовж не більш ніж 10 днів після здійснення купівлі-продажу операцію можна було розірвати без яких-небудь поважних причин. Особливість цього договору для Індії полягала в тому, що тут існувало обмеження торгівлею людьми, і торгівля розглядалася як заняття, негідне для вищих каст.

Разом з тим держава зберегла за собою верховний нагляд за тим, як продається нерухомість, і у випадках, коли продавець одержував більше встановленого, вилучало надлишок в свою користь; якщо при суперечках між селищами обидві сторони зводили наклеп один на одного, поля переходили державі. Йому ж належали пустирі, ліси, знайдені в землі скарби, не кажучи вже про обширний царський домен.

При продажі речей, що володіють прихованими недоліками, дозволялось розірвання договору; для розірвання операції по покупці непридатних «чотириногих» давався термін в півтора місяці, для розірвання операції про «непридатних» рабів один рік [7].

Згадується в законах Ману договір дарування. Встановлюючи положення, регулюючі окремі види договорів, закони сформулювали і деякі загальні для всіх правила. Так, договір був недійсним, якщо був складений п'яним, божевільним, дитиною, старим рабом, не уповноваженим. Недійсною була операція, здійснена з обманом, з примушенням, а також угода договір з порушенням дхарми, прийнятої в ділових відносинах. Встановлювалося також, що операція розривається таким же чином, як і заключалась.

Законам ману відомі були і, зобов'язання із спричинення шкоди. Як підстави для виникнення такого зобов'язання указувалося псування майна (потрава посівів скотом на обгородженій ділянці, втрата пастухом тварини), шкода, заподіяна рухом воза по місту. При цьому винний повинен був відшкодувати заподіяний збиток і сплатити штраф царю [4].

 

3.3 Шлюбно-сімейне та спадкове право

 

У сімейному праві цілком затвердилося панування чоловіка (чоловіка, батька). Розрізняються декілька форм шлюбу: правильний, або урочистий, шлюб (при цьому придане дружини переходить у власність чоловіка); шлюб з викупом (покупкою дружини); шлюб, заснований на вільній угоді подружжя (без взаємних зобов'язань); нарешті, викрадання, що виникло із звичаю брати жінок в бою, як беруть трофей. Признавалося, що жінка повинна завжди знаходитися під опікою чоловіка: батько охороняє жінку в дитинстві, чоловік в молодості, сини в старості «жінка ніколи не повинна бути самотньою» (V, 147, 148).

Розлучення для дружини неможливе: «Ні продажем, ні розлучною платнею дружина не звільняється від чоловіка» (IX, 46), Чоловік може залишити дружину, «якщо вона його ненавидить» (IX, 47). «Дружина, що не народжує дітей, може бути змінена на 8-му році, що народжує мертвих на 10-му, тільки дівчаток на 11-му, але сварлива негайно» (IX, 81).

Спадок ділиться між синами порівну, і жоден з них не може бути обійдений (IX, 104). Спадкоємці можуть і не розділятися. У такому разі вони живуть всі разом на старому батьківському господарстві під управлінням старшого брата (IX, 105). Певна частка спадку виділялася дочкам, але тільки у вигляді приданого (IX, 118). Незамужні дочки одержували рівну частку з братами в спадку, що залишився від матері (IX, 192) [7].

 

4. Злочини та відповідальність за їх скоєння

 

Кримінальне право, представлене в законах Ману, з одного боку, відрізняється досить високим для свого часу рівнем розвитку, що виявляється у вказівці на форму провини (намір і необережність), на рецидив, на співучасть, на тяжкість злочину залежно від приналежності потерпілого і злочинця до визначеної варни [4].

Серед злочинів, вказаних законами Ману, на першому місці стоять державні. Як приклад можна назвати службу ворогам царя, поломку міської стіни, міських воріт. Повного переліку цього виду злочинів Закони не дають.

Посягання на державну владу, «заколот серед жителів» або війська каралися «шляхом спалювання голови і рук». Членоушкоджувальні покарання розповсюджувалися на «статеві органи, живіт, язик, обидві руки, обидві ноги, очі, ніс, обидва вуха, все тіло» (VIII, 125). Додатковим покаранням було таврування: на лобі п'яниці випалювали «знак продавця спиртного», лоб злодія прикрашали зображенням собачої ноги (IX, 237).

Серед інших злочинів закони Ману відзначають шахрайство, здирство, продаж недоброякісних товарів і ін.

Детальніше закони описують злочини проти власності і проти особи.

Серед майнових злочинів закони велику увагу приділяють крадіжці, закликаючи царя до приборкання злодіїв. Слід зазначити, що закони чітко розрізняють крадіжку як таємне викрадання майна від грабежу, що здійснюється у присутності потерпілого і з насильством щодо нього. Заходи, вживані до злодія, залежали від того, чи був він затриманий на місці злочину чи ні, здійснена крадіжка вдень або вночі. Спійманого з краденим і із злодійським інструментом закони наказували страчувати не коливаючись. Злодіїв, що здійснюють крадіжку вночі, необхідно, відрубавши обидві руки, посадити на кол. При першій крадіжці злодію відрізували два пальці, при другій руку і ноги, третя крадіжка тягла за собою страту. Покарання несли також особи, що бачили крадіжку, але не повідомили про неї, приховувач злодія ніс таке ж покарання, неначебто він сам вкрав.

Закони Ману засуджували всяке насильство, здійснене над особою, і вважали насильника гіршим лиходієм, ніж лайливець чи злодій. До насильства відносилося і вбивство, і тілесні ушкодження. Умисне вбивство спричиняло за собою страту. Вбивство при самообороні, охороні жертовних дарів, захисту жінок і брахманів (необхідна оборона) не каралося.

Досить багато статей направлено на зміцнення сімейних відносин. Закони встановлювали суворе покарання за перелюбство, за посягання на честь жінки.

Закони Ману визначали покарання як силу, яка править людьми і охороняє їх, наказуючи застосовувати покарання з урахуванням всіх обставин скоєння злочину, ступеня усвідомленості його. Несправедливе покарання «позбавл

Похожие работы

< 1 2 3 >