«Братковский» язык

Стімкий науковотехнічний поступ (політ у космос був лише одним з його досягнень), що породжував ілюзорну віру у всемогутність техніки,

«Братковский» язык

Сочинение

Разное

Другие сочинения по предмету

Разное

Сдать работу со 100% гаранией
а, що вимагала послуху й покори. Хіба все це, дослівно, не можна було б сказати і про шістдесятників? Адже, в першу чергу, це було покоління нонконформістів, незгодних, появу яких Г. Касьянов назвав явищем революційного характеру. Щоправда це був мовчазний спротив, який у 20-і з легкої руки Д. Загула назвали внутрішньою еміграцією. Ні шістдесятники, ні двадцятники не чинили активного опору системі, але були його підгрунтям. Кращі їх представники прагнули звертатись до сучасників тільки голосом на найвищому регістрі, і якщо в ньому вчувався маршовий мотив, то це був мотив соціалістичного гуманізму, нещадного до класового зла і побутової аморальності:

Кращої дороги не знайти

Як служити партії й народу!-

в цьому був щиро переконаний В. Симоненко. Небом своїх надій вважав І. Драч комуністичне майбутнє. Б. Олійник бачив своє кредо у служінні соціалістичній ідеї. Серед шістдесятників не було відвертих противників режиму, більшість з них прагнули лише його вдосконалення, чого і самі не заперечують: Шістдесятникиспонтанний вияв духовного дозрівання нового мислення в надрах тоталітарної системи. Вони виховувались саме в ній, в цій системі, нісши на собі родимі плями середовища, яке їх породило, перейшовши різні стадії його усвідомлення. Багато з них на початку були щиро перейняті тими ідеологічними міфами, які самі ж потім відкинули. Причому, підкреслюю,: щиро перейнятіфальш, пристосовництво, цинізм були їм чужі завжди. Згадуючи про І. Світличного І. Дзюба також стверджує, що ніяким антирадянщиком чи націоналістом він не був, а своїм ідеологічним кредо вважав демократичний соціалізм.

Ще більше, використовуючи метафору Світличного, рожевощокого соціального оптимізму було у двадцятників. Серед них зустрічаються і переконані комуністи, свідомі свого соціального вибору. Але більшість не були повязані з практикою революційного руху і тому вловили загальний настрій епохи: музику революції почули раніше, ніж зрозуміли зміст її слів. Безпосереднє захоплення революцією брало гору над критичним розкриттям її справжньої суті. В багатьох поезіях П. Тичини, В.Сосюри, Ю.Яновського, І. Багряного герой перебував в атмосфері бажаного, а не дійсного. Художньо це позначилось у відсутності конкретноісторичних обставин, у відособленості ситуації від всього буденного. Особливо великі надії на новий суспільний устрій покладали пролетпоети і це зрозуміло. Але навіть дуже далекий від соціального пафосу М.Рильський вірив:

Ні, ні! Прийдешнєне казарма,

Не цементовий коридор!

Сіяє в небі нам недарма

Золотоокий метеор!

Ця нестримна віра в справедливий суспільний устрій спричинила до посиленого розвитку теми космізму в літературі. Взагалі, космізм--явище, характерне для кожної зламної доби, хоч він і не є однорідним. При спільності теми космізму в 20-і і 60-і трактування її дуже широке. Поети 20-х рр. ідуть в основному від мікрокосмосу до макрокосмосу, шістдесятникинавпаки. Гіперболічний образ планетарного комунара створив В. Еллан у вірші Удари молота і серця. Космічні мотиви зустрічаємо і в М.Хвильового--В електричний вік, В. Сосюри--Навколо. Одним із перших зробив спробу поринути в наземні світи П. Тичина. Дивну музику планетарного хору він намагається передати примхливими образами:

Мільйони сонцевих систем

вібрують, рвуться, гоготять.

Комети іржуть і баско мчаться

і океани над океанами шумлять

В центр будь-якої щонайскладнішої всесвітньої будови поети все-таки намагаються поставити людину. Я правило самого себе, аби пропустити космос через власні почуття:

Я дух рушій, я танк-такт, автомобілів хори

моторами двигтить мій двір-гараж

І я так легко, мов дітей на пляж

веду титанів у простори, -

так відчуває макросвіт П. Тичина.

Близький до нього в цьому В.Гадзінський:

Я матерія і рух

Я Космос.

Я нескінченність,

Що спадає в Зеро

та В. Поліщук

Я ... за гранями

трійчастої космічної системи

за зорями, сонцями, туманними формаціями...

Почуття гордості за людину сучасника, що здійснила політ по навколишній орбіті надихнуло М. Вінграновського на відомі рядки:

Я встав з колін

І небо взяв за зорі

Щось схоже відчував і М.Йогансен, пишучи

Я на мапі світовій став

І стер меридіанів лінії

але це була гордість за людинупереможця, творця нової історії.

Мислення космічними категоріями у 60-і виникле на хвилі ХХ зїзду, в атмосфері всезагального духовного розкріпачення. Але при цьому митці також долучались до традицій Розстріляного Відродження. М. називає три джерела космічної теми молодої поезії 60-х років: політ людини в міжпланетний простір, космічність художнього мислення О. Довженка та традиції української поезії 20-х років. Поему Ніж у сонці І.Драч писав саме тоді, коли, за словами М. Руденка кожний мешканець Землі зобовязаний навчитись одночасно відчувати себе мешканцем Сонячної системи, мешканцем Галактики. Герой поеми рятує Землю від катастрофи, але його призначення цим не обмежується: він відкриває таємницю неповторності індивідуальних людських світів і наголошує на необхідності їх захисту і збереження. Космос тут відіграє функцію дзеркала, яке допомагає людині побачити свої істині масштаби.

Прямим перегуком з Ножем у сонці Драча, Атомними прелюдами Вінграновського, віршем Смертельний па-да-грас Л. Костенко є поема Розум В. Гадзинського,основу якої складає драматична колізія: як відвернути масове знищення людей, запобігти катастрофі, що може спалахнути через нерозумне використання зброї. Поет застерігає людство від розумних кретинів і нерозумних філософів, скептичних ентузіастів і ентузіазних скептиків, людей, котрі загубили всі межі розуму, честі.

Стімкий науковотехнічний поступ (політ у космос був лише одним з його досягнень), що породжував ілюзорну віру у всемогутність техніки, здатної стабілізувати суспільство, був одним із чинників змін художньої свідомості. Це твердження однаково справедливе і стосовно 20-х і стосовно 60-х років. Престиж техніки, принцип ефективності, надійності, повязаний з машиною, апологія матеріальної вигоди формували раціональний, прагматичний тип творчості. Дійсність, яка множила свої можливості за рахунок НТР, безцеремонно втручалась в художню форму, змінюючи її внутрішні характеристики. У 20-і підвищений інтерес до доцільної діяльності, технічний практицизм сформували стилістику літератури конструктивізму і футуризму. Конструктивісти, які прагнули до зближення творчості з виробництвом і наукою і футуристи, які взагалі заперечували необхідність мистецтва в майбутньому високорозвиненому суспільстві, протиставляли себе традиційним волошковим поетам. У 60-і за аналогічними мотивами виникла популярна дискусія між ліриками та фізиками. У добу космічних ракет і атомної енергії художня література втрачає своє значення вважали фізики. Вони намагались переконати широкий загал, що математичний інтеграл корисніший за поезію Байрона і картини Брюлова. Як доказ вони наводили всенародну увагу до польотів у космос Титова і Гагаріна і відсутність такої навіть до найталановитіших творів мистецтва. Внаслідок таких суперечок в літературу все інтенсивніше проникає наукова термінологія, навіть схеми та формули. Зявились твори, присвячені великим науковим відкриттям ХХ століття. І Драч перебував під враженням відкриття Крика і Уотсона, пишучи Баладу ДНК; привязаність до конкретної події, а саме роскладу ядра літію бригадою вчених УКРФТІ характеризується вірш Атом О. Ведміцького. Завдяки поетичним творам В. Поліщука (Подих стихії, Матерія, Безодні), М. Доленга (Зелене тло, Царство розуму, Дійсність, Споконвіку), В. Гадзинського (Айнштайн. Земля), М. Вінграновського (Атомні прилюдії), І Драча (Ніж у сонці, Кібернитичний собор), М. Бажана (Число) українська література поповнилась зразками наукової поезії. Наукове бачення В. Поліщука та І. Драча має дотичні точки: з одного боку їх погляд на природу це погляд вченого, з іншого тонкого лірика. Подекуди до біологічних елементів поезій додаються філософські роздуми: Що там, за дверима буття? запитує себе ліричний герой одного з Драчевих віршів. Але відповіді нема:

Я стукаю, вперто стукаю

Чолом бюсь, бюсь серцем криваво...

Проблема небуття невідступно тяжіє, стаючи джерелом болючих переживань, і над В. Поліщуком:

Я чоловік,

Та верховинна частка

Усіх живих і прорісних творінь

Чого в терпінні смертному тоскнію?

Зацікавлення літературою сцієнтизму виявляє і М.Доленго, який прагне за допомогою внутрішньої форми слів-термінів трансформувати в нову тональність звичне коло ліричних тем. Він намагається вловити в поетичній формі суто розумові формули, які іноді поєднуються цілком несподіваним чином:

Ти (матерія Л.Н.) в мені. Я до тебе звертаюсь

Я цека моїх часток-клітин

А на вулиці вчора єднайтесь

Пролетарі всіх країн!

Розсудливість і раціоналістичність творів М. Доленга нівелюють їх ліричний бік, призводячи до декларативності.

Характеризуючи творчість шістдесятників С. Крижанівський писав: В міру наростання науково-технічної революції поезія відбивала в художніх образах процеси розвитку фізики, космонавтики... Це була революція в поетичному мистецтві, революція тиха, але досить кардинальна. Зроблено ризький ривок... до переважання асоціативного мислення, вільного вірша над канонічними формами. Войовниче заперечення класичних зразків силабо-тонічної ритміки було характерне ще для доби Пролеткульту, а особливо великі надії на верлібр покладали конструктивісти. Тай й взагалі, як бачимо, ніякої революції ні тихої ні гучної в науковій поезії 60-х не було. Насправді вона становила генетичне продовження насильницьки обірваних в 30-і поетичних експериментів В. Поліщука, О.Ведмицького, М. Доленга та багатьох інших.

Освоєн

Похожие работы

< 1 2 3 >